Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Я таки в пастці, Ернесте. Як гадаєте, що я маю робити?

Щоб краще бачити її обличчя, Ернест трохи розвернувся і поклав руку на спинку дивана. Керол крадькома розстебнула другий ґудзик на блузці, підсунулася ближче до нього й поклала свою голову йому на плече. На якусь мить — одну-єдину мить — Ернест дозволив собі погладити її волосся.

«Ага, змія починає підповзати, — подумала Керол. — Побачимо, як далеко він сьогодні заповзе. Сподіваюся, мій шлунок зможе це витримати». Вона тісніше притулилася до Ернеста. Він відчув її голову на своєму плечі. Вдихнув свіжий цитрусовий аромат. Замилувався улоговинкою між грудьми. А тоді різко підвівся.

— Каролін, гадаю, буде значно краще, якщо ми повернемося на свої звичні місця. — Із цими словами він рушив до свого крісла.

Керол навіть не ворухнулася. Мало не плачучи, вона сказала:

— Чому ви не хочете лишитися на кушетці? Це через те, що я поклала голову вам на плече?

— Я не думаю, що можу допомогти вам у такий спосіб. Гадаю, для ефективної роботи я маю перебувати на певній відстані.

Керол неохоче повернулася на своє місце, зняла туфлі й підібгала ноги під себе.

— Можливо, мені не варто це казати… мабуть, це досить несправедливо, коли йдеться про вас… але мені цікаво: чи почувалися б ви інакше, якби я справді була привабливою жінкою?

— Ідеться не про це. — Ернест намагався зібратися з думками. — Насправді все навпаки: я не можу перебувати з вами в тісному фізичному контакті, бо вважаю вас привабливою і спокусливою. Я не можу думати про вас в еротичному сенсі й водночас залишатися вашим психотерапевтом.

— Знаєте, Ернесте, останнім часом я багато думала. Пригадуєте, я казала, що близько місяця тому відвідувала вашу презентацію у книжковій крамниці «Printer’s Inc.»?

— Авжеж, і сказали, що саме тоді й вирішили до мене звернутися.

— Саме так. Я спостерігала за вами ще до початку презентації й не могла не помітити, як вас тягнуло до тієї красуні, яка сиділа поряд із вами?

Ернест здригнувся. «Дідько! Вона бачила мене з Нен Карлін. Жахлива ситуація! У що я вклепався?»

Ернест подумав, що більше ніколи не ставитиметься до відвертості так легковажно. Уже пізно думати про те, як Маршал чи інші наставники відреагували б на зауваження Каролін. Він настільки вийшов за встановлені межі, настільки віддалився від традиційних технік та загальноприйнятих норм клінічної практики, що тепер мав діяти виключно на власний розсуд — він був сам-один у джунглях дикої психотерапії. Ернест мав тільки один вихід: бути чесним до кінця і зважати на свої інстинкти.

— Гм… Каролін, а що ви про це думаєте?

— Як щодо ваших відчуттів, Ернесте?

— Мені соромно. Відверто кажучи, Каролін, це найгірше жахіття психотерапевта. Мені дуже незручно обговорювати з вами, і взагалі з будь-яким пацієнтом, моє особисте життя і стосунки з жінками. Однак я наголосив на тому, що ми маємо бути максимально відвертими одне з одним, і я намагатимуся дотримуватися цього принципу, Каролін. Тепер я хочу почути, що відчуваєте ви .

— О, відчуттів чимало. Заздрість. Злість. Несправедливість. Мені не пощастило.

— Ви можете розповісти про них детальніше? Скажімо, про злість чи несправедливість?

— Доля така примхлива. Якби ж то я зробила те саме, що й вона — підійшла і сіла поряд із вами. Якби ж то мені не забракло витримки й сміливості заговорити з вами.

— І… що трапилося б?

— Тоді все могло бути по-іншому. Ернесте, скажіть відверто: що трапилося б, якби я підійшла до вас і спробувала підчепити вас на гачок? Ви зацікавилися б?

— Ох, цей умовний спосіб, Каролін, усі ці «якби», «тоді»… Що вас насправді цікавить? Я вже неодноразово зауважував, що вважаю вас привабливою жінкою. А тому запитаю: ви хочете, аби я повторював це знову і знову?

— А я хотіла би знати, чому ви уникаєте відповіді й натомість озвучуєте власні запитання?

— Чи відповів би я на ваші загравання? Гаразд, скажу: цілком імовірно, що так. Тобто — так. Мабуть, відповів би.

Запала тиша. Ернест почувався оголеним. Ця дискусія настільки відрізнялася від тих розмов, які він зазвичай мав із пацієнтами, що він навіть серйозно замислився над тим, чи зможе й надалі лікувати Каролін. Звісно, не тільки Фройд, але й консиліум теоретиків психоаналізу, чиї праці він перечитував протягом усього тижня, погодилися б, що пацієнтка з таким еротичним перенесенням, як у Каролін, невиліковна й Ернестові не варто з нею працювати.