Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Бернайс зустрівся з опором. Коммандер Джеймс Донован, генеральний юрисконсульт УСС, заперечував і надіслав таємний меморандум до внутрішньої команди Джексона, нарікаючи, що робота Лемкіна є «неадекватною» і можна знайти кращих польських науковців. Донован вважав Лемкіна надто запальним, надто захопленим «емоційним підходом», що є неприйнятним для розв’язання таких складних юридичних проблем. Він також вважав, що Лемкін страждає від «розладів особистості» {373} 373 [112] «розладів особистості»: там само / [с. 286] , цю думку було підтримано, але зрештою вона не мала переваги. Полковник Бернайс запропонував {374} 374 [113] Полковник Бернайс запропонував: там само / [с. 286] взяти на себе відповідальність за поляка, але невдовзі після того, як Лемкін прибув до Лондона, повернувся до Вашингтона. Більше ніхто не виявив бажання {375} 375 [114] Більше ніхто не виявив бажання: там само, 43. / [с. 287] взяти його під своє крило, втім, якимсь чином йому вдалося залишитися: він був непередбачуваний, здебільшого ніким не контрольований, без власного визначеного робочого місця і телефонної лінії.

У Лондоні Лемкін говорив із кожним, хто був готовий його слухати, і це врешті йому тільки зашкодило. На адресу Лемкіна лунало все більше нарікань у тому, що він некерований і дозволяє собі неприйнятні витівки. Навколо ширилися чутки, що він влаштовує неформальні засідання з членами Комісії ООН з питань воєнних злочинів, що він має несанкціоновані зустрічі з відомими особами, пов’язаними з Всесвітньою організацією сіоністів. Нарікання дійшли до вашингтонського кабінету командувача Донована {376} 376 [115] Нарікання дійшли до вашингтонського кабінету командувача: там само, 43-44. / [с. 287] , йшлося про те, що Лемкін дотримується власного порядку денного і приписує собі досягнення інших. Останньою краплею стала новина про те, що Лемкін особисто збирав та інформував представників преси, а тоді збентежив команду Джексона, поскаржившись, що членам Комісії ООН з питань воєнних злочинів не роздали копії «Правління держав “Осі”».

«Чим раніше Лемкін поїде з Лондона, — казав Донован Телфордові Тейлору, — тим краще». {377} 377 [116] Чим раніше Лемкін поїде: Донован — Тейлору, меморандум, 24 вересня 1945, box 4, folder 106, Jackson Papers; Barrett, «Raphael Lemkin and «Genocide» at Nuremberg», 42. / [c. 287] Лемкін відстоював свою позицію достатньо довго і наполегливо для досягнення поставленої мети. Впертий «тип» {378} 378 [117] Впертий «тип»: Вільям Джексон Роберту Джексону, 11 серпня 1947, box 2, folder 8, Jackson Papers; Barrett, «Raphael Lemkin and «Genocide» at Nuremberg», 53. / [c. 287] , як згодом зауважив Білл Джексон, бо якимось чином йому вдалося протриматися увесь вересень і початок жовтня, поки тривала робота над проектом обвинувачення. Йому також незрозумілим чином вдалося {379} 379 [118] Йому також незрозумілим чином вдалося: On later objections in the United States, see Samantha Power, A Problem from Hell: America and the Age of Genocide, rev. edn (Flamingo, 2010), 64–70. / [c. 287] зробити Сідні Алдермана своїм союзником у питанні геноциду, за значного спротиву з боку інших членів команди Джексона, за умови тиску з боку політиків у штатах, які вимагали, щоб для білих і чорних були окремі вбиральні. Британці теж були категорично проти {380} 380 [119] Британці теж були категорично проти: Telford Taylor, The Anatomy of the Nuremberg Trials (Alfred A. Knopf, 1993), 103; Barrett, ‘Raphael Lemkin and «Genocide» at Nuremberg’, 45. / [c. 288] включення до переліку звинувачень геноциду. Найбільше виступав проти цього Джофрі Дорлінг «Хакі» Робертс, кремезний судовий адвокат і королівський юрист з пишними бровами, який був добре знав Гартлі Шовкросса. Робертс подобався американцям. Вони захоплювалися тим, що він грав у регбі в Оксфорді, виступав за Англію, але не мали його за впливового адвоката.

Позиція Хакі Робертса, мабуть, допомогла Лемкіну. Алдерман підійшов до справи так, що «геноцид» потрапив до початкового проекту обвинувального акту. Британці твердо були проти слова, яке, на їхню думку, було «надто вигадливим» і «химерним», аби використовуватися у серйозному юридичному документі. «Випускники Оксфордського університету не могли зрозуміти, що це слово означає» {381} 381 [120] не могли зрозуміти, що це слово означає: Phillips. Reminiscences of Sidney Alderman, 818; Barrett. Raphael Lemkin and «Genocide» at Nuremberg, 45. / [c. 288] , — казав Алдерман одному зі своїх колег. Лемкін «дуже втішився», що британцям не вдалося позбутися цього дошкульного слова.

Чотири держави-переможниці 6 жовтня дійшли згоди щодо обвинувачення, яке містило чотири пункти, останнім з яких були «злочини проти людяності». Однак, попри сподівання Лемкіна, геноцид не було винесено окремим пунктом обвинувачення, а включено до 3-го пункту з воєнними злочинами. Сюди також входили жорстоке поводження і вбивство цивільних на окупованих територіях, і твердження, що обвинувачені «проводили умисний і систематичний геноцид».