Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Лист викликав занепокоєння, втім, письмових згадок про здійснені ним кроки, аби витягти родину до Британії, немає. Він зосередив свої зусилля на лекціях, «клопітній», але яка дозволяла абстрагуватися {176} 176 [97] «клопітній», але яка дозволяла абстрагуватися: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 152. / [c. 161] , праці над щорічним вісником і новою редакцією «Міжнародного права» Оппенгайма. Втішала їжа, а оскільки запаси у Кембриджі були обмежені, то він регулярно їздив по улюблені смаколики до Кріклвудської крамниці пана Зідмана. «Він просто якесь благословення, — повідомляв Лаутерпахт Рахиль, — якимсь чином він дістає потрібну мені олію для смаження та інші недоступні речі» {177} 177 [98] потрібну мені олію для смаження: там само, 153. / [с. 161] .

Втіху йому давало також писання. Одного листа було надіслано Леонардові Вулфу {178} 178 [99] Одного листа було надіслано Леонардові: там само / [с. 161] , якого він знав з часів у LSE , з висловленням співчуття з приводу смерті Вірджінії [18] Вірджинія Вулф (1882–1941) — британська письменниця та літературний критик. . Іншого було надіслано Рахиль до Нью-Йорка {179} 179 [100] Іншого було надіслано Рахиль: там само, 152. / [с. 162] , де він ділився переживаннями про подальший розвиток війни, оскільки Югославія виступила на боці німців, і більш позитивними міркуваннями з приводу звільнення Аддис-Абеби, рідкісного успіху його колишнього клієнта Хайле Селассіє. У листі до Елі він вилаяв сина за скарги на життя у Нью-Йорку, коли люди у Британії постійно перебувають «у стані гострої тривоги і страшенного занепокоєння» {180} 180 [101] у стані гострої тривоги: там само, 156. / [с. 162] .

У квітні 1941 року Лаутерпахт отримав запрошення прочитати лекцію у Коледжі Веллслі у штаті Массачусетс. У травні він виступив з промовою у Королівському інституті міжнародних відносин Лондона на тему «Реалії права націй», де знову зосередив увагу на долі індивідів. Він виступив проти зневіри і цинізму, маючи за приклад міжнародне право і надію. Це був своєрідний виклик, особливо з огляду на численні повідомлення з усієї Європи про «серйозне насильство». «Таким беззаконним діям окремих держав, — сказав він слухачам, — мають протистояти уряди, юристи-міжнародники і воля та старання громадян» {181} 181 [102] воля та старання громадян: там само, 166. / [с. 162] .

Лаутерпахт віднайшов голос, який черпав сили у скруті, звертаючись до «прав і обов'язків людини». Пристрасть підживилася коротеньким листом від батька, написаним 4 січня 1941 року. «Дорогенький! — з любов'ю писав він до свого сина. — Твої листи неймовірно потішили нас». Він був «цілком спокійний» за родину, яка була у безпеці в Америці. Усі в місті Львов були «живі і здорові», але більше жодних подробиць. Вони сподівалися на краще. Вітання передавав дядько Давид із Жовкви. «Ми шлемо вам сердечні вітання і міцно цілуємо усіх». {182} 182 [103] «Ми шлемо вам сердечні вітання і міцно цілуємо усіх»: Арон Лаутерпахт — Гершу Лаутерпахту, 4 січня 1941 року, приватний архів Елі Лаутерпахта. / [с. 62] Його мати додала рядок поцілунків.

Потім настала тиша. «Пиши якомога частіше моїм рідним» {183} 183 [104] «Пиши якомога частіше моїм рідним»: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 152. / [c. 162] , — просив він Рахиль, даючи адресу у місті Львов, який тепер був у «Радянській Росії»: уліца Оборони Львова , вулиця, названа на честь «Захисників Львова». Сім'я, як і раніше, жила на вулиці Третього травня.

У червні Гітлер відкинув пакт Молотова-Ріббентропа і наказав німецькому війську виступати на схід до окупованої радянською владою Польщі. За тиждень Жолкєв і Львов були вже в руках німців. Почали затримувати науковців, включно з Лаутерпахтовим викладачем австрійського приватного права, професором Романом Лонгшамом де Бер’є. Його заарештували за те, що був польським інтелектуалом, і наступного дня під час «Різанини львівських професорів» {184} 184 [105] «Різанини львівських професорів»: Christoph Mick, ‘Incompatible Experiences: Poles, Ukrainians, and Jews in Lviv Under Soviet and German Occupation’, Journal of Contemporary History 46, no. 336 (2011): 355; Dieter Schenk, Der Lemberger Professorenmord und der Holocaust in Ostgalizien (Dietz, 2007). / [c. 163] стратили разом з трьома його синами.

Лаутерпахтова племінниця Інка поділилася зі мною про ті дні інформацією з перших рук, дуже схожою на розповідь Клари Крамер про прихід німців до містечка Жолкєв. Я бачився з Інкою — єдиною дитиною Лаутерпахтової сестри — влітку 2010 року у Парижі, в її акуратній невеличкій квартирі поблизу Ейфелевої вежі. Вона випромінювала силу та енергію і, наче горобчик, пурхала по кімнаті. Врешті ми сіли за стіл, вкритий свіжою білою скатертиною, на який падав промінь яскравого чистого сонячного світла. Вона запропонувала чай у делікатному порцеляновому горнятку. Інка сиділа біля відчиненого вікна, говорила спокійно, без емоцій.