Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Протягом двох місяців Лаутерпахт читав свої лекції по всій Америці, охопивши п’ятнадцять юридичних шкіл і університетів і подолавши шість тисяч миль. Центральною темою його лекцій було спростування аргументів критиків міжнародного права, підкреслення його значення у період кризи і, не в останню чергу, важливої ролі міжнародного права для захисту окремих осіб. Однак у його листах додому відбивалися сумніви і тривоги щодо того, як розвиватиметься війна далі. «Чи буде Кембридж, щоб туди повернутися?» — запитував він Рахиль. Елі він дав просту пораду: «Старайся в усьому; будь невибагливим; спробуй завести друзів і збережи їхню дружбу». {168} 168 [89] Старайся в усьому; будь невибагливим: там само, 134. / [с. 159]

У грудні 1940 року Ласкі представив Лаутерпахта Робертові Джексону, генеральному прокуророві президента Рузвельта. «Я планую бути у Вашингтоні в перший тиждень січня, чи можна буде навідатися до вас з візитом ввічливості?» {169} 169 [90] Я планую бути в Вашингтоні: Лаутерпахт — Джексонові, грудень 1940 року; Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 131-32. / [c. 159] — написав Лаутерпахт Джексонові, і той відповів схвально. Через кілька тижнів він вирушив до Вашингтона, звідки зателефонував юрисконсультові міністерства закордонних справ США і знову зустрівся зі суддею Франкфуртером.

Шукаючи можливостей підтримки британців Сполученими Штатами без того, щоб бути втягненими у війну, Джексон мав власні причини зустрітися з Лаутерпахтом. «Нам потрібна, — сказав він Лаутерпахтові, — філософія» {170} 170 [91] Нам потрібна: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 142. здійснення американської політики «максимальної допомоги союзникам, окрім воєнної участі». Джексон не довіряв американським міжнародним юристам, багато з яких відмовлялися співпрацювати.

Лаутерпахт хотів допомогти, але добре знав про делікатність ситуації. Він отримав зелене світло {171} 171 [92] Він отримав зелене світло: там само, 135. / [с. 159] від британського посольства, у Вашингтоні юридично підготувати меморандум про можливості допомоги Британії з боку Сполучених Штатів, не порушуючи норм нейтралітету. Джексон використав деякі з цих ідей у законопроекті про Ленд-ліз [17] Ленд-ліз — програма матеріально-технічної підтримки союзників з боку США під час Другої світової війни. {172} 172 [93] Джексон використав деякі: ‘An Act to Promote the Defense of the United States’, Pub.L. 77–11, H.R. 1776, 55 Stat. 31, закон, прийнятий 11 березня 1941 року. / [с. 160] , який президент Рузвельт провів у Конгресі через кілька тижнів. Суперечливий закон, що дозволив американській адміністрації підтримати Британію і Китай. Перша спроба співпраці між Лаутерпахтом і Джексоном була доволі плідною.

Лаутерпахт поділився й іншими своїми ідеями, частина з яких потрапила до промови Джексона, яку той виголосив у березні 1941 року. Генеральний прокурор вмовляв присутніх юристів — консервативну групу — прийняти сучасний підхід, який спирався на ідеї Лаутерпахта. «Ті, хто переступили закон, повинні заплатити за це», — пояснював Джексон, тож Америка повинна мати змогу допомогти жертвам. «Нью-Йорк Таймс» охрестила Джексонову промову як «надзвичайно важливу» {173} 173 [94] «надзвичайно важливу»: ‘Text of Jackson Address on Legal Basis of United States Defense Course’, New York Times, 28 March 1941, 12; the editorial is at 22. / [c. 160] , аплодуючи відмові від застарілих правових концепцій нейтралітету дев’ятнадцятого сторіччя. Безперечно, задоволений схваленням своїх ідей Лаутерпахт відмовився прийняти запропонований Джексоном гонорар. Під час виголошення тієї промови він був у дорозі, повертаючись до Британії, хоча Рахиль та Елі залишалися у Нью-Йорку.

Лаутерпахт повернувся до Кембриджа наприкінці січня 1941 року, здійснивши переліт швидкісним трансатлантичним літаком з трьома проміжними посадками на Бермудах, Азорських островах і у Лісабоні. Разом з ним летів Венделл Вілкі, кандидат у президенти від Республіканської партії, якого Рузвельт переміг на виборах кілька тижнів тому. Під час подорожі вони майже весь час провели у розмовах про сучасний стан у світі. Вілкі прийняв запрошення до Триніті, але так ніколи ним не скористався. {174} 174 [95] Вілкі прийняв запрошення до Триніті, але: Elihu Lauterpacht, Life of Hersch Lauterpacht, 137. / [c. 161]

Одночасно з поверненням Лаутерпахт отримав з міста Львов листа, які щодалі приходили рідше. «Дорогий мій!», — писав його брат, знайомлячи з новинами про те, що в родини все «порівняно добре», і що «наші дорогі батьки постаріли за цей період на двадцять років» {175} 175 [96] наші дорогі батьки постаріли: Давид Лаутерпахт — Гершу Лаутерпахту, без дати, приватний архів Елі Лаутерпахта. / [с. 161] . Зважаючи на пильне око радянської цензури, лист містив закодовані повідомлення. «Ми б хотіли побачити тебе і знову бути разом, — натякав Давид, — яким чином нам зустрітися — залежить від тебе». Якщо їм судилося возз’єднатися, Лаутерпахтові слід було б посприяти цьому. Родина воліла «бути разом у такі часи», та чи міг Лаутерпахт приїхати у Львов, аби забрати їх? «Ти знаєш наші бажання, — підсумовував Давид дещо загадково через цензуру, — будь здоровий, цілуємо».