Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Після першого дня слухань присутні розійшлися по своїх конторах, домівках, тюремних камерах і готелях, аби проаналізувати почуте, спробувати передбачити, що відбудеться наступного дня. Ребекка Вест вийшла з Палацу правосуддя і вирушила до невеличкого села поблизу Нюрнберга. Там вона випадково наштовхнулася на німецьку жінку, яка, дізнавшись, що ця англійська письменниця була на процесі, пустилася довго нарікати на нацистів. Вони розмістили іноземних робітників біля її села, «дві тисячі огидних людожерів, страшних покидьків, росіян, балканців, балтійців, слов’ян» {648} 648 [98] дві тисячі огидних людожерів: West, «Greenhouse with Cyclamens І», 53–54. / [c. 512] . Ця жінка цікавилася процесом, не заперечувала його потреби, але дуже шкодувала, що головним прокурором призначили єврея. На прохання пояснити свою позицію, ця жінка назвала Девіда Максвелла Файфа злочинним елементом. Коли Ребекка Вест заперечила їй, сказавши що вона помиляється, жінка різко відповіла: «Хто назве свого сина Девід, якщо не єврей?».

Лорд-суддя Лоуренс увійшов до зали суду рівно о 9:30 на другий день оголошення рішення, аби зачитати окремий вирок для кожного з двадцяти одного з присутніх підсудних. Він приніс із собою нотатку, яку написав на бланку Британської комісії з питань воєнних злочинів, шпаргалку з рішенням і вироком для кожного обвинуваченого. Марджорі Лоуренс пізніше покладе цей листок до сімейного альбому пам'яток.

Шпаргалка сера Джофрі Лоуренса, 1 жовтня 1946 р.

Судді мали почати з викладення своїх причин для оголошення винуватості чи невинуватості кожного підсудного. Лорд-суддя Лоуренс говорив низьким голосом.

Франк сидів посередині першого ряду, ховаючи очі за темними окулярами. Лаутерпахт сидів за столом британців, всього за кілька кроків від обвинуваченого, який був безпосередньо відповідальним за убивство його батьків, братів і сестер, дядька і тітки. Лемкін чекав у Парижі, з радіоприймачем напоготові.

Лоуренс почав з Герінга, який іноді під час процесу «нагадував мадам борделю». {649} 649 [99] процесу «нагадував мадам борделю»: там само, 6, 58-59- / [с. 513] Ребекка Вест з місць для преси спостерігала, як він увійшов через розсувні двері і «виглядав здивованим». Винний за усіма пунктами обвинувачення.

Далі сер Джофрі Лоуренс продовжив з наступними п’ятьма підсудними. Усі винні. Суддя Никитченко оголосив рішення щодо Розенберга. {650} 650 [100] Суддя Никитченко оголосив рішення щодо Розенберга: Trial of the Major War Criminals, 22:541. / [c. 513] Його спроба пояснити справжню причину расової політики була нікчемною. Винен.

Тепер настала черга Франка. Він сидів нерухомо, втупившись у підлогу. Суддя Біддл, вплутаний у безладну любовну інтригу з Ребеккою Вест {651} 651 [101] вплутаний у безладну любовну інтригу: Loma Gibb, West’s World (Macmillan, 2013), 178. / [c. 513] , зачитав заздалегідь підготовлений текст. Рішення було прийнято три тижні тому, хоча Франк про це не знав. Біддл підсумував роль адвоката, починаючи з його приєднання до нацистської партії у 1927 році, головування в Академії німецького права і до його призначення генерал-губернатором. Через відсутність доказів Франк уникнув засудження за першим пунктом, його участь у прийнятті рішення розв’язати загарбницьку війну не було доведено. Короткий перепочинок.

Біддл перейшов до третього пункту обвинувачення (воєнні злочини) і четвертого (злочини проти людяності). {652} 652 [102] Біддл перейшов до третього пункту: Trial of the Major War Criminals, 22:542-44. / [c. 513] Обидва стосувалися подій у Польщі після початку війни, які підпадали під юрисдикцію трибуналу. Франк долучився до знищення Польщі як національного утворення. Він використовував її ресурси для забезпечення воєнних дій німців, придушивши опозицію з крайньою жорстокістю. Він розпочав панування терору. На підконтрольній йому території було влаштовано концентраційні табори, включно з «горезвісною Треблінкою і Майданеком». Тисячі поляків було ліквідовано, разом з ними і «провідних представників» інтелігенції. Людей вивозили для рабської експлуатації до Німеччини. Євреїв піддавали гонінням, дискримінації, зганяли у гетто, морили голодом, знищували.

Судді врахували вислів Франка про «жахливу провину» за звірства, скоєні на території, якою він управляв. Незважаючи на це, його захист спирався на спробу довести, що він не був відповідальний за злодіяння, оскільки безпосередньо не контролював їх проведення чи тому, що не знав про них.