Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Через три дні після зустрічі з Джексонами Лемкін написав об’ємний меморандум, аби викласти аргументи у справі геноциду. Невідомо, чи цей меморандум було написано у відповідь на запит американського прокурора, хоч я у цьому сумніваюся. Документ під назвою «Необхідність опрацювання поняття геноцид у судочинстві» було надіслано Кемпнеру 5 червня. Там доволі детально вказувалося на те, що «геноцид» є належним терміном для опису наміру підсудних знищувати народи, расові і релігійні групи. Інші терміни — такі, як «масове убивство» чи «масове знищення» — були невідповідними, оскільки були нездатні передати суттєвий елемент расової мотивації і прагнення знищити цілі культури.

«Як би ми збідніли, — писав Лемкін, — якби народам, яких німці прирекли на смерть, таким, як євреї, не дали створити Біблію чи не дали народитися Ейнштейну [чи] Спінозі; якби у поляків не було можливості дати світові Коперника, Шопена і Кюрі; у греків — Платона і Сократа; в англійців — Шекспіра; в росіян — Толстого і Шостаковича; в американців — Емерсона і Джеферсона; у французів — Ренана і Родена .» {570} 570 [20] якби народам, яких німці прирекли на смерть: там само / [с. 471]

Лемкін також чітко зазначив, що переймається питанням знищення будь-якої групи, а не лише євреїв. Він виділив поляків, циган, словенців і росіян. Наголошення «лише на єврейському аспекті» є тим, чого слід уникати, оскільки такий підхід буде запрошенням Герінгу та іншим підсудним «використати суд для антисемітської пропаганди». Звинувачення у геноциді має бути частиною ширшої стратегії судового процесу, аби показати підсудних як ворогів людства, адже це «особливо небезпечний злочин», який виходить за межі злочинів проти людяності.

Лемкін надіслав виправлену версію меморандуму Томасу Додду, американському юристу, обвинувачу Франка. До цієї версії він додав новий матеріал, підганяючи документ під потреби отримувача, включивши до списку тих, кого хотіли знищити німці — кілька чехословацьких імен (Бусса і Дворжака). Він також дописав новий розділ, аби підкреслити, що «німецький народ є Каїном, який убив Авеля», це мало підштовхнути до розуміння того, що нацисти знищували окремих осіб не шляхом спорадичних злочинних дій, а через інший намір — «вбивство братніх народів». Лемкін закінчив листа застереженням: якщо звинувачення у геноциді не потрапить до вироку суду, це створить враження, «що обвинувачення не довело свої аргументи» {571} 571 [21] що обвинувачення не довело: «The significance of the concept of genocide in the trial of war criminals», Thomas Dodd Papers, Box/ Folder 387:8580, Thomas J. Dodd Research Center, University of Connecticut. / [c. 472] . Я не знайшов жодних доказів того, що цей лист якимсь чином вплинув на Додда.

Лемкін зустрівся з Джексоном знову наприкінці червня, аби цього разу переконати його визнати геноцид окремим злочином. {572} 572 [22] Лемкін зустрівся з Джексоном знову: Barrett, «Raphael Lemkin and «Genocide» at Nuremberg», 47–48. / [c. 472] У Сполучених Штатах і Британії він зіткнувся з політичними запереченнями, які виникли через відповідне історичне ставлення до чорношкірих в Америці і британської колоніальної практики.

Були також практичні труднощі, які озвучив Лаутерпахт: «Як насправді довести намір знищити групу?». І також були заперечення того, що Лемкін, як висловився Леопольд Кор, потрапив у пастку «біологічного мислення», зосереджуючись на групах у такий спосіб, що породив антисемітизм та антигерманізм. Перешкоди залишалися значними.

Попри ці перешкоди, зусилля Лемкіна мали деякий успіх. Упродовж чотирьох днів після другої зустрічі з Джексоном слово «геноцид» повернулося до судового розгляду. Це сталося 25 червня {573} 573 [23] Це сталося 25 червня: там само, 48–49. / [с. 473] , а несподіваним білим лицарем Лемкіна був шотландець сер Девід Максвелл Файф, який проводив перехресний допит елегантного, поважного сивого дипломата Константіна фон Нейрата, першого міністра закордонних справ Гітлера. Молодий німецький дипломат у Константинополі під час різанини вірмен, фон Нейрат згодом став рейхспротектором окупованої Богемії і Моравії, і саме на письмовому повідомленні, що було з цим пов’язане, зосередив свою увагу Максвелл Файф. У серпні 1940 року фон Нейрат повідомляв про ставлення до чеського населення на окупованій території. Однією з пропозицій, які він озвучив і описав як «найрадикальніше і теоретично повне вирішення проблеми», було виселити усіх чехів з цієї території і просто замінити їх німцями за умови, що знайдеться достатньо німців.