Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Альтернативним варіантом було досягнення «германізації шляхом індивідуального вибіркового розмноження» частини чехів і вигнання решти. За обох підходів мета полягала у знищенні чеської інтелігенції.

Максвелл Файф зачитав уривки з меморандуму Нейрата. «Тепер, підсудний, — сказав він, звертаючись приглушеним тоном, — чи визнаєте ви, що вас звинувачують у геноциді, як ми називаємо знищення расових і національних груп?». Лемкін мав бути дуже втішений, а надто від того, що через кілька хвилин Максвелл Файф послався на «добре відому книгу професора Лемкіна» і зачитав з неї для протоколу визначення «геноциду». «Те, що ви хотіли зробити, — сказав Максвелл Файф фон Нейрату, — це позбавитися вчителів, письменників і співаків Чехословаччини, усіх тих, кого ви називаєте інтелігенцією, людей, які мали б передавати історію і традиції чеського народу іншим поколінням». {574} 574 [24] Те, що ви хотіли зробити: Trial of the Major War Criminals, 17:61. / [c. 473–474] Це — геноцид. Фон Нейрат у відповідь промовчав. Поїздка Лемкіна до Нюрнберга стрімко змінила ситуацію.

Пізніше Лемкін написав Максвеллу Файфу, аби у піднесеному тоні висловити свою «дуже щиру подяку» {575} 575 [25] «дуже щиру подяку»: John Cooper, Raphael Lemkin, 70. / [c. 474] за підтримку британського прокурора звинувачень у геноциді. Відповідь Максвелла Файфа, якщо така була, загубилася. Після завершення слухань цей прокурор дійсно написав передмову до чудових спогадів про Нюрнберзький процес журналіста «Таймс» Р. Купера, де згадав геноцид і книгу Лемкіна. «Злочин геноциду відігравав вирішальну» роль у задумі нацистів, — писав він, — і призвів до жахливих дій». Купер присвятив цілий розділ «новому злочину», «геноциду», терміну, «поборником» якого був Лемкін, людина, «голос якого волав у пустелі». Купер зазначив, що опоненти терміна «геноцид» усвідомлювали, що він може бути застосований щодо «знищення червоних індіанців Північної Америки», визнаючи, що ідеї Лемкіна були «імперативною пересторогою білій расі». {576} 576 [26] Купер зазначив, що: R.W. Cooper, Nuremberg Trial, 109. / [c. 474]

Журналіст також згадав Гаусгофера, «варварство», «вандалізм» і мадридську конференцію, з якої Лемкіна «відкликали до Польщі» {577} 577 [27] «відкликали до Польщі»: там само, 110. / [с. 474] (що свідчить про те, що Лемкін продовжував прибріхувати, як і на чотири роки раніше в університеті Дюка). Було зрозуміло, що польський юрист використав Купера, аби вплинути на Максвелла Файфа, і, мабуть, таким чином слово «геноцид» повернулося до зали суду.

Оскільки Шовкросса і Лаутерпахта не було тоді у Нюрнбергу, Максвелл Файф у застосуванні аргументів геноциду міг діяти самостійно. Наслідки цього були потенційно значними: на відміну від поняття злочинів проти людяності, які стосувалися відповідальності за дії, пов’язані з війною, звинувачення у геноциді відчиняло двері до усіх дій, навіть до тих, що мали місце перед початком війни.

Поки Лемкін докучав, лобіював і наполягав на своєму, Лаутерпахт працював над підготовкою значної частини кінцевої промови Шовкросса. Він усамітнився на першому поверсі Кранмер-роуд, 6, а не базікав з журналістами у барі нюрнберзького Гранд-Готелю. Я уявляю, як звуковим тлом є «Страсті за Матвієм» Баха, і в голові Лаутерпахта зринають ідеї, він бере ручку і починає писати. Час від часу він поглядає у вікно, на будівлю університетської бібліотеки і футбольне поле.

Над цією промовою Лаутерпахт працював кілька тижнів. Він завершив короткий вступ і об’ємні першу та третю частину проекту виступу британського адвоката, виклавши юридичні аргументи (другу частину — факти і докази — він писав у Нюрнберзі). У мене була друкована версія тексту Лаутерпахта, але мені кортіло побачити рукописний оригінал, той, що Лаутерпахт дав видрукувати п. Лайонс. Елі мав цей оригінал у Кембриджі, тож я ще раз повернувся, аби подивитися на нього. Рукопис був мені знайомим, як і аргументи, які були настільки чітко й зрозуміло викладені, що трибунал був зобов’язаний відхилити можливі заперечення підсудних, що ці звинувачення є новими і безпрецедентними. Вступні сторінки були написані доволі стримано, вони були позбавленими емоцій і запалу. Як і в усьому іншому, Лаутерпахт тут був цілковитою протилежністю до Лемкіна.

Все ж кінцева частина цієї промови відрізнятиметься від тієї, що він написав для відкриття слухань — невідшліфованої, захопливої, емоційної. Не було, як на початку, вступу на дев’ять сторінок про мету судового процесу і потребу у справедливості. «Йдеться не про помсту, — писав Лаутерпахт, — а про здійснення правосуддя згідно з законом, про авторитетне, ґрунтовне і неупереджене встановлення» фактів злочинів. Завданням трибуналу було розробити закон для захисту окремих осіб, створити «найвагоміший прецедент для майбутнього Міжнародного кримінального суду» {578} 578 [28] найвагоміший прецедент: Lauterpacht, «Draft Nuremberg Speeches», 68. / [c. 476] (це зауваження було далекоглядним, тому що, перш ніж МКС став реальністю, минуло п’ять довгих десятиліть).