Родина Бухгольців, Лемберг, 1913 р. (зліва направо: Пінкас, Густа, Еміль, Лаура і Мальке, Леон на передньому плані)
В архіві Варшави я натрапив на свідоцтва про народження для усіх чотирьох дітей. Усі народилися в одному і тому ж будинку, у Лемберзі, усіх прийняла на світ та сама акушерка Матільда Агід. Свідоцтво про народження Еміля було підписане Пінкасом, і в ньому зазначалося, що батько народився 1862 року у сусідньому містечку Цешанув, на північний схід від Лемберга. Варшавський архів видав також свідоцтво про шлюб Пінкаса і Мальке, який вони взяли у місті Лемберг 1900 року. З усіх дітей лише Леон народився в офіційно зареєстрованому шлюбі {18} 18 [7] лише Леон народився: Головний архів історичних актів у Варшаві. / [с. 52]
.
Як родинне гніздо архівні матеріали зазначали Жолкєв. Там народилася Мальке і її батьки, вона була найстаршою з дітей і єдиною дівчинкою. Так я дізнався про Леонових чотирьох дядьків — Йозеля (народився 1872 року), Лайбуса (1875), Натана (1877) й Арона (1879) — усі були одружені і мали дітей, а це означало, що у містечку Жолкєв у Леона була велика родина. Дядько Мальке Мейхер теж мав багато дітей, тож Леон мав чимало двоюрідних і троюрідних братів і сестер. Якщо спробувати навіть приблизно полічити, то Леонова родина з Жовкви, Флашнери, налічувала більш як сімдесят осіб — один відсоток усіх мешканців містечка. За всі роки, які я пам’ятаю діда, Леон ніколи не згадував бодай про когось із них. Він завжди здавався людиною, в якої немає багато родичів.
За Габсбургів Жолкєв процвітала. Це був доволі вагомий у часи Мальке центр торгівлі, культури і освіти, заснований на п’ять століть раніше Станіславом Жолкєвським {19} 19 [8] Станіславом Жолкєвським: Народився 1547 року, помер 1620 року. / [с. 54]
, відомим польським полководцем. Над містом височіє замок шістнадцятого століття з чудовим садком в італійському стилі. Замок і сад збереглися й донині, але поруйновані часом. Численні культові споруди містечка свідчать про строкатий склад його населення: храми домініканців і римо-католиків, українська греко-католицька церква, а в самому центрі — синагога сімнадцятого століття, останнє нагадування про важливе становище міста Жолкєв у Польщі, єдиного міста, де друкувалися єврейські книги. У 1674 році великий замок став королівською резиденцією Яна III Собеського, польського короля, який переміг турків у битві під Віднем 1683 року, поклавши край трьохсотлітньому конфлікту між Османською імперією і Священною Римською імперією Габсбургів.
Коли Леон приїздив сюди провідати родину матері, у місті налічувалося близько шести тисяч мешканців, які були переважно поляками, євреями та українцями. Олексій Дунай дав мені {20} 20 [9] Олексій Дунай дав мені: Файл з цифровою копією. / [с. 54]
копію вишуканої мапи міста, намальованої вручну 1854 року. Ціла палітра зелених, кремових і червоних відтінків чимось нагадує картину Еґона Шіле «Дружина художника», імена і назви виділено чорним. Докладність мапи вражала: на ній було позначено кожен дворик і дерево, кожна будівля мала свій номер, починаючи з королівського замку у центрі (№ 1) і аж до найдрібніших хаток на околицях (№ 810).
Йозеф Рот описував план міста так: типове для регіону розташування, «посередині великої рівнини, не обмежене ані пагорбом, ані лісом, ані річкою», воно починалося з кількох «невеличких хатинок», далі були будинки здебільшого вздовж двох головних вулиць, одна з яких біжить «з півночі на південь, інша — зі сходу на захід». Ринкова площа знаходиться на перетині двох доріг, і незмінно залізничну станцію розташовано «у дальньому кінці північно-південної вулиці» {21} 21 [10] «у дальньому кінці»: Joseph Roth, The Wandering Jews, trans. Michael Hofmann (Granta, 2001), 25. / [c. 54]
. Це ідеальний опис містечка Жолкєв. З кадастрового запису, складеного 1879 року, я дізнався, що родина Мальке мешкала в будинку № 40 на ділянці 762, що на західній межі міста, на східно-західній вулиці {22} 22 [11] на західній межі міста: Кадастрові записи землевласників Жовкви, 1879, Історичний архів Львова, фонд 186, опис 1, документ 1132, том. В. / [с. 55]
. Найімовірніше, у цій дерев’яній будівлі вона і народилася.
Жолкєв, Лембергерштрассе, 1890 р.
У Леонові часи вулиця називалася Лембергерштрассе. Ми вийшли на неї зі сходу, повз велику дерев’яну церкву, позначену на детально розміченій мапі 1854 року як церква «Святої Трійці» ( Heilige Dreyfaltigkeit ). Після домініканського монастиря, що був праворуч від нас, ми вийшли на головну площу ( Ringplatz ). Перед нами постав замок поруч із собором Святого Лаврентія, де поховано Станіслава Жолкєвського і кількох Собеських. Трохи далі стояв монастир Василіанок, увінчуючи простір, що колись був славетним. Холодного осіннього ранку площа і місто здавалися побляклими і похмурими: мініатюрна цивілізація стала місцем вибоїн і кудкудакання курей.
Читать дальше