Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Тож спершу про інших — може, якісь закопанські епізоди, постаті дрогобицьких знайомих. І лише потім дійти до суті. Якщо ця суть узагалі існує з мого боку. І якщо справді прихована у папках з пакувального паперу. Або у щораз більше запамороченій голові „шановної пані Юни”. Але ж мушу бути пильною, мудрою, проникливою. Заради нього, заради себе.

Тепер тобі була потрібна дипломована архівістка. Тож муза обернулася на обліковця пам’яті. Нарукавники, порядне, гостре сталеве перо, солідне закордонне чорнило, а не той водянистий розчин, що можна купити у крамницях.

Нотувала старанно, намагаючись приборкати свій неслухняний почерк.

— РАЙНЕР МАРІЯ РІЛЬКЕ. Його творчість він знав майже напам’ять, зазвичай під час зустрічей тихим, таємничим голосом читав багато його віршів із „Buch der Bilder” [186] Поетична збірка Райнера Марії Рільке „Книга картин” („Das Buch der Bilder”), перше видання 1902, доповнене 1906 року. . Чи часом дядько Кароль із „Цинамонових крамниць” не споріднений з духом цієї поезії?

Рільке помер 1926 року, коли вона була в Парижі. Тоді ж уперше вийшов „Замок” Кафки — другий його твір, виданий посмертно. Тоді ще не знала, що через кілька років ці обидва мистці поєднають її з Бруно.

— ФРАНЦ КАФКА. Теоретично вони могли зустрітися у Відні 1917 року… Празький службовець страхової компанії та невгамовний студент австро-угорської мистецької академії. Іноді я уявляла собі їхню розмову. Про безсилля. Бідолашна ця Феліція Бауер, двічі марно заручена… Лише листи збереглися — гімни туги й свідчення безпорадності.

Бруно мав усі книжки Кафки. „Процес”, „Замок”, „Оповідання”. У Варшаві, окрім „Процесу”, я ще переклала оповідання „Мисливець Ґракх” та „Верхи на відрі”. (Тепер, здається, це переклади Ю. Кидринського [187] Юліуш Кидринський (1921–1994) — польський прозаїк, кіно- та театральний критик, перекладач з англійської, німецької та французької, переклав кілька оповідань Франца Кафки, зокрема „Вирок”, „Перевтілення”, „У виправній колонії”, „Сільський доктор”. Обидва згадані оповідання польською переклав Роман Карст („Myśliwy Grakchus”, „Jazda na kuble”), вони увійшли до збірки: Franz Kafka, Opowieści i przypowieści , tłum. Juliusz Kydryński, Lech Czyżewski, Elżbieta Ptaszyńska-Sadowska, Jarosław Ziółkowski, Anna Wołkowicz, Roman Karst, Alfred Kowalkowski, Warszawa : Państwowy Instytut Wydawniczy, 2016. .)

— ТОМАС МАНН. Я сама замовляла йому з Німеччини „Йосипа і його братів” — усе читав, усім захоплювався. Це матеріал на університетський реферат. Може, паперова папка його й витримає.

Можна й так, але без перебільшення. Час від часу варто легше, цікавіше — читацьке терпіння не з гуми. І не зі сталі. Тому — щось веселіше.

— ВІТКАЦИ. Одного зимового дня, тримаючись попід руки, троє приятелів йшли вулицею Маршалковською. Посередині елеґантно вдягнений Віткаци в пальті з бобровим коміром, а пообіч — скромні Штурм де Штрем і Бруно Шульц. І раптом Стась, не відпускаючи приятелів, підійшов до поліцейського і заявив, що на нього напали ці двоє голодранців.

Або таке:

— ПЕС. Рідко трапляється в його прозі. На малюнках охоче з ним уподібнюється — він сам або котрийсь із його alter ego . Прив’язаний на повідку, з улесливою гримасою повзає по землі. Поправка: портрет хлопця із псом-таксою у вікні, який роками вважався автопортретом, — це зображення племінника [188] Йдеться про малюнок Бруно Шульца „Хлопець зі псом у вікні” (портрет племінника Людвіка Гоффмана), близько 1933 року. .

Здається, колись хвіст життєрадісного собаки перекинув каламар із тушшю на костюм шановного професора малювання, який на лавочці у Криниці намагався робити якісь ескізи. Чи саме тому Б. боявся собак, принаймні старався їх уникати? І як він врятував костюм? Пральним порошком „Радіон”, який „сам пере”? Кислим молоком?

— КІТ. Чому існують лікарні лише для людей і жодної нема для бідолашних і хворих котів? — запитував він. Я котів не любила. Зате їх чимало крутилося в його темному домі.

Далі.

— НІЧНИЙ ГОРЩИК. Уринал. „Реквізит ноктюрнового аутораменту”. Хтось критикував його в рецензії за ці слова.

Я замислювалася, чому це тоді тебе так вразило? Думала про це й в іншому контексті. Запаху. Мундек Пільпель довго хворів. Б. часто його провідував. Згодом уже навіть проти його волі. Часті відвідини мучили хворого на рак легенів приятеля. У мене було таке враження, що ця атмосфера вмирання притягала Б., може, надихала. Він любив дихати стражданням, живитися повітрям, набряклим хворобою, тяжким кашлем, мокротинням, гарячкою…