Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Я не любила атмосфери цього дому: прикрої, дивної, важкої. Хоча і він, і його сестра Ганя були привітними до мене. Але ця темрява… Ці малюнки, що дивилися зі стін. Такі ж темні, хоча оголеність аж променилася з них. Била в очі. Я не розуміла, як він міг показувати їх своїм учням. І ті очі Бруно, що дивилися чи не з кожної картини. Його трикутне благальне обличчя приниженого раба. Зостається лише втікати…

А він там почував себе найкраще. У темряві власного гнізда, у ритмі своїх прагнень і подихові жадань. У своєму космосі. Насправді ні з ким і ніколи до кінця не розділеному. Чи могла я тоді уявити собі, що впораюся з цим?

Літо 1933 року я вже не вперше провела в Ястарні на Гелі [11] Ястарня — курортне приморське містечко на півночі Польщі, стоїть на Гельській косі, яка відокремлює Ґданську та Пуцьку затоки від Балтійського моря. . Жваво марширувала лісом — поставила рекорд: п'ять кілометрів за сорок хвилин. Це причина пишатися навіть по багатьох роках. Бігала по пляжу, плавала, засмагала, дихала простором, якого у нас мені завжди бракувало. Що ж, від малих прикордонних містечок до моря далеко… А ще далі до світу, звідки доходили тривожні новини. Що в Німеччині фашисти захопили владу, що відправляють людей до в'язниць і концтаборів, що згорів Рейхстаг. А в радянській Україні голод.

Я веселилася, відпочивала як, мабуть, вже ніколи пізніше. Здавалося, сонце ніколи не погасне. Часом дозволяла фотографувати себе. Носила білі сукні, що підкреслювало фігуру й засмагу. Насправді на світлинах я виглядала наче доповнення до своїх красивих ніг. Ніколи раніше не думала про це. Тілесність не була чимось важливим у моєму житті. Завела якісь знайомства з чоловіками, але все залишалося на етапі флірту, балачок за чаєм, торкання долоні. Щонайбільше — може, школярських поцілунків. „Пані виглядає мов бронзова статуя”, — хтось сказав мені тоді. Може, навіть там, у Ястарні.

Бруно прислав мені листа. Першого й останнього, в якому звертався до мене на „Пані”. Я була „Панею Юною”, „Антилопою”, ще безтурботною, не окільцьованою, нікому ще не належала жодним жестом ані словом. Лист був такий ніжний і повний обіцянок, написаний у такому прекрасному стилі, що я вперше тоді відчула, який Бруно чудовий письменник. Справжній чарівник, словами він міг заклинати реальність. А чого він хоче від мене? Це вже не було таким очевидним. Але ж мусить чогось хотіти? — думала я собі. Не можемо ж ми просто приятелювати?

Я повернулася. Він став щоденним гостем у моєму домі. Приходив вечорами, втомлений, але радісний. Охоче малював мене. А в мене від цього малювання виростали крила… Я відчувала свою владу. Силу вроди й молодості. Заколювала блискуче волосся. Відслоняла плечі. Так, як недавно або, можливо, й давно — у Парижі, під час навчання.

1926 рік. Ейфелева вежа все ще була найвищою спорудою у світі. Паризьке метро досягло майже бальзаківського віку й постійно вражало сецесійними станціями. Мистецька богема перемістилася з Монмартру на лівий берег ріки, скрізь панували танґо і джаз, а ноги самі пускалися в танець. Американська співачка Жозефіна Бейкер [12] Жозефіна Бейкер (1906–1975) — французька танцівниця, співачка, акторка американського походження. Зазнала світової слави, виступаючи майже в усіх країнах Європи, зокрема й у Польщі. Шокувала еротичними танцями, костюмами (ексцентрична спідничка з бананів) та стилем життя (була бісексуалкою). Тримала вдома цілий звіринець, любила прогулюватися з екзотичним гепардом, з яким часто порівнювали її саму. Її кар’єра ускладнювалася через колір шкіри, проте в середині 20-х років мала блискучий успіх у Парижі, де й залишилася та відкрила свій клуб, тут прожила до кінця життя. , яку назвали Чорною Перлиною, пробуджувала великі пристрасті. Були найкращі, шалені двадцяті роки!

Упевнена в собі й непристойно молода, я прогулювалася по Монпарнас [13] Дільниця у південній частині Парижа, на лівому березі Сени. і шукала художників, яких знала з підручників — Шаґала [14] Марк Шаґал (1887–1985) — художник і графік єврейського походження, народжений у Вітебську, мав французьке та російське громадянства, провідний представник кубізму в образотворчому мистецтві. , Делоне [15] Робер Делоне (1885–1941) — французький художник, представник орфічного кубізму. , Леже [16] Фернан Леже (1881–1955) — французький художник-кубіст, графік, скульптор, автор художньої кераміки, кінорежисер. У своїх образотворчих роботах постать людини обмежував до чистої форми. Працював у техніках фрески та поліхромії. , — переконана, що зумію їх зацікавити собою. Я вірила, що можу стати обраною, що життя відкрите переді мною. Можу йти ліворуч, можу праворуч. Вітер віяв від Секвани [17] Інша назва ріки Сени (латинська, функціонує також у польській мові). , чоловіки запрошували на келих вина з устрицями, на балачки й цигарку. Це спокушало. Де у Дрогобичі знайдеш морепродукти чи таке вино? І хоча мене це приваблювало, манило до незвіданих просторів, усе ж відчувала, що я учителька, тож повинна знати, ба! — знаю напевно, що варто робити, а чого ні.