Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Але йому не йшлося про мальовничість. Несподівано він зупинився і тихо мовив: „І тут я загину”.

Вона це почула, але, мабуть, не зрозуміла, продовжуючи недбало всміхатися до кривих парканів і злидарів, що виглядали із заслонених шматками дикти вікон. Тоді він повторив ці слова, показуючи довкола рукою на запалі вулички, звалища, брудні зарослі подвір'я: „Тут загину!” І додав, що колись буде жебраком — брудним, голодним, скалічілим… А вона відвернеться від нього.

Тоді вона вже обурилася, а він намагався засміятися й усе обернути на жарт. Але не зумів, його обличчя залишалося урочисто сумним. І, здавалося, вологими очі. Але їй цього вистачило. Теж мені жартівник! Як так можна, що за жахливе почуття гумору? Однак теми не розвивала. Краще було прийняти все за стилістичну провокацію, за мистецьку витівку шановного пана письменника. Не за пророцтво. Замість сумного пророка вона тоді воліла бачити захопливого оповідача й ерудита. Згодом він ще не раз здивує її таким віщуванням своєї долі. Але тоді вона вже почне звертати на це увагу…

А жінки? Чи були вони темою цих прогулянок? При ній — стрункій, високій, довірливо в нього задивленій — Бруно, мабуть, не смів роззиратися за жінками надто уважно. А може, з-за її спини йому було легше шукати їхні тіла й обличчя? Знала прецінь, що малював і з пам’яті, і з натурниць. Служниці й розпусниці, дружини адвокатів і купців — усі були йому абсолютно слухняні на папері. Із шановних паній меценаток і блудниць, які заробляли у двориках та місцевих кишлах, здирав сукні, часом залишаючи тільки натяки на білизну та взуття на високих підборах. Груди, стегна, ноги… На оголені тіла накладав обличчя, які запам’ятав з вулиці чи з крамниці. Помножував їх, удосконалював, дублював. Передягав, змінював сутність. Сам, низько присівши навпочіпки, підглядав, готовий до ударів. І до розкошування. Хто мав очі — той бачив. Хто мав розум — здогадувався.

А от вже сказати про це, назвати — то інша справа. Licentia poetica [5] З латинської: поетична свобода, поетична вільність. ? Поетична гра? Стилістичний жарт послідовника Бердслі [6] Обрі Вінсент Бердслі (1872–1898) — англійський художник, графік, ілюстратор, поет, представник стилю сецесія. та Кубіна [7] Альфред Кубін (1877–1959) — австрійський художник, графік, літограф, письменник, якого називали „австрійським Ґойєю”; створив індивідуальний стиль, подекуди наближений до символізму та експресіонізму; вважається одним із засновників сюрреалізму; ілюстрував книжки Франца Кафки, Едґара Аллана По, Федора Достоєвського, Миколи Гоголя. ? Можливо.

Юні вочевидь мало бути не до сміху, коли роздивлялася ці малюнки, їхню одержиму однорідність і множинність. Або коли одного разу показав їй дівчину з кирпатим носом, доньку українського адвоката, справді вкрай схожу на певний тип жінок з його малюнків. Юна — емансипантка — і це мусила проковтнути. А невдовзі, мабуть, ще більше.

Бруно шукав у людях схожості з тваринами. Іноді задля жарту, іноді заради глибших асоціацій. Не вагався, коли запитала, кого я йому нагадую.

— Пані? Антилопу!

— А пан? Кого?

— Пса!

Мені було весело від цього порівняння мене із довгоногою газеллю. Але й приємно, що він такою мене бачив. Вільною, незалежною, красивою і далекою.

А от він не мав нічого спільного із собакою, хоча вочевидь думав інакше. Ні вірності, ні чуйності, ні цілковитої відданості. Його покірність була вдавана. Слухняність — позірна. А підстилкою бував лише за певних обставин…

Юзефіна? Це ім’я монархинь — повелительок та інтриганок. Він волів називати її Юною — від Юнони, справжньої неземної богині. Вона ж одразу примітила, хто був партнером мітичної Юнони — Ґеніус, що ж, усе йшло якнайкраще. Вона і Він. Юна і Геній. Лише зрідка він опускав Юну до звичайнісінької Юзі. А вона його згодом до Бруня — домашнього нездари, скиглія, нездатного на жодне рішення. Натомість його Юзя мала бути пересічною міщанкою, нудною панею учителькою, банальною служницею буденності. Вона думала, що називає її так жартома. Згодом почала сумніватися, чи це був тільки жарт.

Подружки захоплювалися її вишуканою елегантністю. Виглядала класично, з повною витонченості простотою. Носила темно-синє або бежеве вбрання. Жакет зі спідницею нижче коліна. Без біжутерії. Учениці дивилися на неї як на картинку. Хотіли бути схожими на неї. Доглянута, зі смаком, яскрава. Викликала повагу. Обдаровувала їх турботою і терпеливістю.