Аґата Тушинська - Наречена Шульца

„Для кабінету малювання Дрогобицької вищої реальної гімназії у 1906 році придбано такі предмети й моделі:

Гембель, сокира, трубка, маківки, будяк дев’ятисил, метелики, хвіст японського фазана, хрущі, черепи лисиці, собаки, коня, морський павук…

Двома роками пізніше:

лупа Геліос,

гуано з Перу,

ступня коня,

коробка з комахоїдними рослинами,

велика шкаралупа шляхетної пінни…”

Шляхетна пінна… похвалилася я своїми знаннями з біології… це морський молюск з мушлею у формі комашиного крила. Крилатий молюск! — сміялися ми. А сміялися ми зрідка. Бруно, як учитель, усім серцем не зносив тієї своєї гімназії. Я була природженим педагогом. За вибором, не з примусу. Любила знати, любила навчати, любила мати слушність. Хотіла відкривати моїм учням нові світи, показувати книжки й робити так, щоб вони оживали. Вимагала слухняності й натомість мала її. Відчувала, що показую цим дітям ідеали, до яких вони згодом будуть прагнути. В цьому було моє джерело сили. Для Бруно — приниження.

Він не зносив щоденної шкільної нудьги. Стихія школи насправді його лякала. Це була безперервна мука боротьби з молодими хлопцями, з їхньою легковажністю, пустощами, галасливістю, часом зі звичайнісінькою, властивою прецінь для цього віку, глупотою. На початку кожного уроку, після дзвінка, він ставав у майстерні ручної праці з олівцем і гемблем, кутником і молотком. І з холодною думкою в голові, що марнує час, що хвилина за хвилиною з нього вислизає життя. Те, яке міг би використати для творчості, або навіть щоби бути зі мною… А ще за мить на нього чекає традиційна молитва…

Я не розуміла цього до кінця, хоча й раділа, що він волів бути зі мною. І що, як тільки міг, уникав цих ювілейних урочистостей. Ми сиділи разом, і він розповідав мені про них словами місцевої газети „Дрогобицько-Бориславський голос”.

„У місті запанував святковий настрій і надто пожвавлений рух. На урочистості чисельно з'їхалися випускники з усього світу. На початку була літургія.

Відкрито пам’ятну таблицю. На свято завітав президент Ярош [22] Раймунд Ярош (1875–1937) — маршалок Дрогобицького повіту, від 1911 року власник курортів Трускавець та Горинець-Здрій, голова Спілки польських курортів, від 1932 року президент міста Дрогобича, знакова постать у міжвоєнному тримісті Дрогобич — Трускавець — Борислав. ”.

Він читав це, знову тримаючи голову на моїх колінах, оксамитовим, спокійним голосом, шелестячи газетним папером. Це було приємно, тому я просила, щоб не припиняв. Тоді він переглядав усе. Що газета для дорогих читачів надалі коштує тридцять ґрошів! Що у залі „Сокола” [23] Дім Сокола — садиба найстаршого польського спортивно-патріотичного товариства, діяльність якого долучилася до виникнення гарцерського руху — провідної скаутської організації у Польщі, „Сокіл” активно діяв у період утрати незалежності Польщі та у міжвоєнні, заборонений у ПНР, відновив діяльність після 1989 року. У Дрогобичі „Дім Сокола” розміщувався по вул. Міцкевича (тепер вул. Шевченка, 29, Центр душпастирства молоді). виступатиме геніальна співачка Ванда Вермінська [24] Ванда Вермінська (1900–1988) — відома польська оперна співачка, виступала у Відні та Мілані. , яка перед тим підкорила Відень. На сторінках газети можна також довідатися, як відповідати у крамниці на сумніви клієнтів. Або як навчитися дослівної стенографії, іншими словами — „скорописання літерою під час вимови кожного звука, який вилітає з вуст, за допомогою самовільного руху олівця”. Що здоров’я — це скарб! І що „Радіон” сам пере [25] У 30-х роках був поширений пральний порошок „Радіон”, на рекламних плакатах були зображені два коти перед купанням та після нього і надпис „сам пере”, порошок вироблявся на хімічній фабриці „Прага” у Варшаві (вул. Шведська, 16/20). !

Не вистачало лише морського павука й гуано з Перу. І звісно — трубки! Згадувалися прізвища Шопенгауера і Ніцше. Це звідти Гітлер висмоктав свою безумну ідеологію? Зі справжніх творчих філософів?

Бруно закашлявся й аж замовк, занепокоєний.

Дрогобич — це насправді було неабияке містечко. Налічувало лише або аж близько сорока тисяч мешканців, але сусідство Борислава, що активно розвивався (нафтова ропа!), королівського Львова та мінеральних вод Трускавця (перлина Карпат, унікальний курорт!) трохи пожвавлювало околиці. У кожному разі тут з’явилося трохи цікавих людей. Так мені принаймні здавалося. Я ще не знала, які компаньйони чекають мене згодом поруч із Бруно й деінде. Наприклад, Господи, — у Закопаному!