Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Цвілліхи були парою ще до війни, потім вона поїхала вивчати мистецтво до Варшави. З окупованої столиці перебралася до нареченого, а відтак чоловіка Марека, який походив звідси. Розповідала жахливі історії про німецький терор. Але головною темою їхніх спільних із Бруно, продовжуваних у листах розмов було мистецтво… Анна, на покоління молодша від нього, була останньою „першою” читачкою його прози.

Він навіть намагався писати всерйоз. Послав одне своє оповідання до львівських „Нових горизонтів” [138] „Nowe Widnokręgi” — суспільно-літературний офіційний комуністичний орган Спілки письменників СРСР, виходив у Львові від кінця лютого до червня 1941 року, від 1943 року друкувався під редакцією Ванди Василевської як орган Спілки польських патріотів, у ньому друкувалися, зокрема, Мєчислав Яструн, Станіслав Єжи Лєц, Тадеуш Пейпер, Юліан Пшибось, Адам Важик, Тадеуш Бой-Желенський. , що виходили польською мовою і керували там літератори, яких знав принаймні з прізвищ. Не підійшло. Не могло підійти бійцям фронту пролетарської культури. „Прустів нам не треба”, — казали вони в таких випадках. Текст дискваліфікував постійно молодий поет Адам Важик.

Тож невдовзі він уже не плекав жодних ілюзій. Що все якось складеться і бодай якось нормалізується. „Яка ж це дикість, — повторював надійному знайомому свою думку про проповідників найпрогресивнішої у світі системи. І додавав оцінку того, що тепер відбувається: — Почався Апокаліпсис!”

Не знав, що час Апокаліпсису ще настане.

Спіраль жорстокості, якої ніколи не бачили на цих землях, закрутили совєти. Справжній жах почався 22 червня 1941 року. На звістку, що Німеччина, їхній колишній союзник, перетнула кордон і громить війська Сталіна, НКВС відповіло небаченим терором. За наказом Берії повсюдно і без попередження розстрілювали беззахисних людей, яких визнано ворогами народу. Найстрашніше творилося в тюрмах. У львівських Бриґідках наглядачі зникли у перший же день нової війни. Наступного дня в’язні намагалися вибратися із камер і втекти. Ті, яким вдалося дістатися до подвір’я, 24 червня о четвертій ранку з жахом побачили наглядачів, що повернулися. І почалася різанина. Вбивали у камерах, у підвалах і на подвір’ї. З кількох тисяч в’язнів уціліло лише сто. Дві камери.

І так було всюди на території, нещодавно „визволеній в ім’я народу…” У Бориславі, Самборі, Стрию. У Дрогобичі також. У слідчому ізоляторі на Стрийській цими днями вбили 1200 осіб — чоловіків, жінок, без різниці. Кулеметний вогонь пережили чотири в’язні, сховані під купами трупів. Відтак кілька черг у повітря, калаші на вантажівки і гайда в дорогу — назад до батьківщини світового пролетаріату.

Німці з’явилися в місті лише 1 липня. Жодних бойових дій в околицях не було, совєцьких військ також уже не було. Але ті звалища трупів на подвір’ях в’язниць, у камерах і в неглибоких ямах викликали бажання сліпої помсти. Євреям, ясна річ. Завжди і всюди винуватим за зло в цьому світі. За більшовизм, за жорстокість НКВС, за Берію — адже він також єврей! У Львові на подвір’ї Бриґідок відбувалися дантівські сцени. За німецьким сценарієм підбурили антисемітську голоту. Юрми євреїв, що їх зігнали палицями місцеві месники, передусім єврейських жінок, змушували мити вже напівгнилі трупи в’язнів, танцювати над ними демонічні танці. Відтак їх жорстоко вбивали. Полювання на євреїв відбувалося на всіх вулицях.

Краще забарикадуватися вдома. І у Львові, і в Янові, і в Дрогобичі. Перечекати це криваве безумство. Добре, що хоча б на дверях і вікнах ніхто не писав „Jude”. Учні були на вакаціях. Приносили новини та їжу. „Ми до вас, пане професоре, не маємо жодних претензій. Ніхто не має”. Знали, що він не був „червоний”. Знали, що навіть якби йому довелося боротися за вічне життя, він би не взяв зброї до рук. Але сам Бруно сумнівався. Хоч одне добре, що взимку ті його сталінські мальовання по шматочках опиняться у печах. Там, де їм місце. У безвісті, в золі.

Тоді ніхто не знав, для чого ще знадобляться печі. Ніхто не чув про Endlösung [139] Endlösung der Judenfrag (німецькою: остаточне вирішення єврейського питання) — евфемізм, який вживався німецькими нацистами під час Другої світової війни на позначення офіційно спланованого масового винищення євреїв у Європі. . Про остаточне вирішення „єврейського питання”. Навіть самі німці не знали.

Після кількох днів заворушень та хаотичних убивств нові правителі налаштувалися агресивно. Навіть найзавзятіші загоничі, які світ без євреїв бачили в кольорах незалежної України, також опинилися на Бриґідках. Нерідко в одній камері зі своїми запеклими ворогами. Мусить бути порядок. „Ordnung muss sein” [140] Німецькою: правила повинні бути. . Відтоді вбивати без суду й слідства і грабувати без дозволу могли вже тільки німці.