Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

«Подумай про щось інше!»

Їй слід заспокоїтись і про це все забути. Повернутись до цього вона зможе вдень, якщо захоче, але зараз треба спати.

«Думай про щось приємне, спокійне, позитивне».

Вона намагалась уявити долину з розквітлими барвистими польовими квітами, з кроликами, що стрибають у траві…

«Ось так, добре, продовжуй і ти швидко заснеш».

Квіти… раптом Анжела пригадала відео про жінку, яка розповідала, що їсть квіти зі свого саду, коли вона відчула якийсь дискомфорт. Відео було без Джонатана, на ньому не діялося нічого особливого чи приголомшливого. Вона переглянула його вдруге, але так і не виявила причину свого неспокою.

Це ненормально. Щось таки її стривожило. Треба знайти причину. Щось у ній підштовхувало до цього, наказувало пошукати. Наче інтуїція чи передчуття.

Спи. Зробиш це завтра. Зараз маєш спати. Думай про природу, про маленьких кроликів…

Вона змусила себе дихати глибоко, повільно й розслабитися.

Ні. Ні, все це намарно. Зараз, коли вона згадала те відео, вона не засне, добре це знала. Краще розв’язати проблему одразу. Чим швидше.

Простягла руку, ввімкнула в узголів’ї лампу і встала.

У коридорі кинула оком на Клое. Та спала в якійсь неймовірній позі, спустивши одну ногу з ліжка. Анжела зачинила двері спальні, щоб випадково її не розбудити.

Спустилась у вітальню й ввімкнула комп’ютер. Екран засвітився блакитнуватим світлом у сонній кімнаті. Сіла. Сідниці відчули холодну шкіру.

Знайшла блог. Їй хотілося б побачити того негідника, який його вів, щоб сказати все, що вона про нього думає. Бо це, цілком певно, чоловік. Жінка ніколи не могла б опуститись до такої ницості.

Не втрималась і знову повернулась на сторінки з відео про Джонатана.

І побачила коментарі, які поділяли її думку. Відчула порив радості. Перебігаючи очима публікації, що йшли одні за одними, виявила, що дуже багато з них виступали проти цієї несправедливої насмішки. Чим більше сторінок вона перегортала, тим їх ставало дедалі більше. Нібито мимоволі запустила лавину протестів, начебто люди передавали слово одне одному і заходили на сайт, щоб у свою чергу висловити своє обурення. Ніхто більше не насміхався з Джонатана, навпаки визнавали вагомість його вчинків. Це дало їй жваве відчуття реваншу і справедливості.

Вона взялася шукати потрібне відео, але це виявилось нелегким. У деревоподібній структурі блогу не було ніякої логіки, тож вона гортала й гортала ті сторінки, і все марно.

Аж раптом упізнала картинку й, зосередившись, запустила фільм, доскіпливо вдивляючись у перебіг кадрів. Перегляд тривав заледве тридцять чи сорок секунд, аж нарешті Анжела знову відчула такий самий незрозумілий дискомфорт, який порушив її спокій. Тяжке, тривожне, незрозуміле відчуття.

А якщо в це відео вмонтовано підсвідомі кадри? На кшталт сексуальних образів, що їх реклама непомітно включає в свої фільми з метою привернення нашої уваги, хоча ми ніколи не сприймаємо їх свідомо?

Вона вирішила переглянути епізод кадр за кадром, клікаючи раз у раз на стрілочку праворуч.

Сцена розгорталася повільно, в тиші, покадрово, Анжела уважно роздивлялася всі елементи відеоряду, зупиняючись на кожному з них.

Нічна прохолода змусила її здригнутися, вона пошкодувала, що не вдяглася тепліше.

У якийсь момент далеко на задньому плані помітила обличчя, яке одразу ж упізнала: це була офіціантка кав’ярні. Вона з’являлася на семи кадрах підряд, але Анжела не звернула на неї уваги, коли дивилась фільм на звичайній швидкості.

І продовжила роздивлятися крок за кроком далі. Підходив кінець епізоду, а вона так нічого й не знайшла. Однак так її стривожити одна лише присутність офіціантки не могла. Їй відомо, що блогер фільмував у цьому місці, бо впізнала його на відео про Джонатана.

Раптом вона скрикнула.

В одному з куточків, за одним із героїв видно було нечіткий, але впізнаваний силует дівчини за викликом. Поруч нахилений до неї, усміхнений профіль Майкла.

Анжела не могла відвести погляду від цього зображення, що було таким значущим.

Дата, швидше. Відео було датовано 7 квітня.

7 квітня… напередодні їхнього розриву з Джонатаном, коли вона застала Джонатана разом із цією напівголою дівкою.

Анжела прикусила губу, відчула, як стислося серце: того дня саме Майкл спонукав її піти додому раніше, ніж зазвичай.

– Щось ти стомилась, – сказав він, – іди додому, відпочинь.

Райян безмовно труснув головою. Кількість коментарів наростала щодня, і майже всі на користь Джонатана. Окрім коментарів, число відвідувачів блогу зростало нестримним, запаморочливим, феєричним темпом. Прихильники Джонатана передавали інформацію, якась хвороблива усна реклама, божевільна чутка. Це була не хвиля підтримки, а справжнє цунамі.