Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

Похопилась і стерла ім’я.

Цьому типові притаманна неймовірна доброта!

Палаючи гнівом, із вологими очима, вона скопіювала свій коментар і розмістила його під усіма відео по черзі, сторінка за сторінкою.

Потім роздратовано вимкнула комп’ютер, охопила голову руками й розридалася.

Попри страждання, якого їй завдав Джонатан, її зрадивши, вона збагнула, що досі його кохає.

– Майкл!

– Так.

– Це я, Анжела. Не чекай мене на каву. Сьогодні я не хочу приходити в офіс.

– Ти захворіла?

– Ні…

Мовчання.

– Не маю настрою працювати.

Немає настрою. Що ж, буває.

– Гаразд… тоді до завтра.

Знову мовчання.

– Не певна. Насправді… гадаю, що ні.

– Тобто?

– Думаю, що мені хочеться трішки зупинитись. Я… я дам знати, коли повернуся.

Майкл поклав слухавку.

Немає настрою, немає настрою … Авжеж. Вона також зникне на місяць, а після повернення спробує новий підхід до своєї роботи, що приведе до 20 % падіння прибутку. Чорт, і що мене підштовхнуло взяти партнерами таких нікчемних конячок? І позбутися цих ледацюг не так просто … Хто захоче викупити третину агентства, яке от-от собі лоба розіб ’ є? Не Джон Дейл, у будь-якому разі. Бісова душа! Подумати лишень, що я був за два кроки від багатства! Тягар та й годі!

У кабінет зайшла помічниця.

– Ну, у тебе й видосик! – сказала вона.

Він підвів очі.

– Ти ж не прийшла сказати, що хочеш трохи перепочити?

– Тобто?

– Чи не хочеш узяти місяць, щоб прислухатися до своїх настроїв, поміркувати над сенсом свого ремесла, своїм баченням життя чи задньою лапкою чухати за вушком, ні?

– Що ти таке торочиш?

– Good girl. Тоді чого ти прийшла?

– Просто принесла бухгалтерський звіт за останній місяць.

– Ви що, всі у зграю збилися, щоб я зовсім занепав духом, так?

Вона знизала плечима й вийшла.

Він узявся за документ.

Загальний торговий оборот: +3 %.

Що за нісенітниця ?

Він одразу перейшов на сторінки, де йшлося про Джонатанів сегмент.

Середній торговий оборот на клієнта: – 19 %.

Торговий оборот у галузі: + 17 %.

Він узявся за телефон.

– Джонатане, це я. Скажи-но, тобі вдалося укласти якийсь великий контракт минулого місяця?

– Ні.

– Загальна цифра прибутку зростає, а показник щодо клієнтів далі знижується. В чому тоді справа?

– Він зростає?

– Так.

– Я набрав нових клієнтів, дрібних. Це, напевно, завдяки їм.

– Вони падають з неба чи що?

– Ні, приходять завдяки сарафанному радіо, як кажуть. Здається, я маю багато рекомендацій.

Майкл поклав слухавку.

Плюс 3 % за місяць – такого не було давно.

Він замислився на якийсь час, потім гнівно постукав по столу.

Трясця, не треба було дозволяти Джонатану відмовлятися від продажу своїх акцій!

«Чудово!»

«Гра, сет і матч».

Остін заплющив очі. Він ішов у фінал.

Гучні аплодисменти, але без загальної радості. Звісно, вони воліли б, щоб виграв красень-іспанець.

У будь-якому разі, коли через два дні я виграю турнір, я ввійду в аннали історії. Хочуть вони того чи ні. І тоді вони не дивитимуться на мене так зарозуміло. Хоч мене й не люблять, але поважатимуть, як поважають героя. Обов’язково.

Він підійшов до сітки, потиснув руку суперникові й арбітрові й рушив у роздягальню. Сліпуче сонце змінилося напівтемрявою, що нібито всмоктала його в чорний тунель, потім знову світло, прожектори і журналісти, які кинулись до нього.

Він дав кілька відповідей і пішов у свою роздягальню, безлику кімнату з білими стінами й затхлим повітрям, у ній два стільці, канапа й низенький столик, на якому кошик із фруктами й маленькі пляшечки води. Кілька букетів від фанів на столі, що біля стіни.

– Браво, – сказав Воррен, – освіжись трішки перед тим, як підбити підсумки.

І зник у сусідній кімнаті.

Остін сів і вся напруга спала. На нього одразу налягла втома. Він випив кілька ковтків води, витер обличчя вологою серветкою з запахом лаванди й заплющив очі.

Він виграє фінал, він це відчував. Він цього хотів і доб’ється.

Коли Остін розплющив очі, перед ним стояв якийсь дивний тип, чолов’яга років під шістдесят з трохи почервонілим обличчям, яке когось йому нагадувало. Явно хтось, хто, попри всі інструкції, через недогляд пробився до його роздягальні.

– Добридень, – сказав чоловік. – Я довго вагався, перш ніж до вас прийти. Але потім сказав собі, що не можу тримати це на душі.

– Хто ви такий? – нетерпляче спитав Остін.