Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

Півгодиною пізніше вони прийшли на терасу кав’ярні на обід. Звіддаля помітили якесь дивне зібрання людей, що заповнили те місце. Підішли ближче, і тоді хтось несподівано закричав: «Це він!», всі обернулися до Джонатана, який здивовано застиг, до нього тимчасом кинулась невелика зграя журналістів, операторів і мікрофонщиків.

Яка цінність виграшу за таких умов?

Від учорашнього дня це питання безупинно крутилося у змученій свідомості Остіна Фішера. Розкриття стратегії свого тренера його наче громом прибило, покинувши наодинці з запитаннями, над якими він ніколи раніше не замислювався.

Принижувати, щоб змусити його реагувати, лоскотати себелюбство, щоб змусити його вигравати…

Он воно що.

Одне запитання ніяк його не покидало й безупинно терзало: чи досягнув би він успіху без цього? Чи його подвиги мали б місце, якби його нарцистичні рани не роздряпували, не пробуджували минулий біль, щоб викликати прагнення реваншу і хворобливу потребу довести іншим свою вартісність?

На екрані телевізора, який висів у кутку кімнати і показував новини, з’явилося зображення знаменитості. Остін глибоко вдихнув, щоб зняти напругу.

Чи ж успіх належить до прерогатив невротиків? Чи ж ваше еґо має бути ураженим, щоб знайти в собі надлюдську волю, що необхідна для сходження?

Якщо поглянути на число психопатів у високих урядових сферах та серед керівного складу великих підприємств, то над цим справді можна поміркувати.

Він розчинив великі скляні вікна, що виходили на приватну терасу з басейном. У голові саме халеп’я. Остіну бракувало повітря, попри розміри сюїту, який йому виділили в цьому палаці. У гніві він сильно стукнув ногою по кришталевій карафці, що стояла на низенькому столику. Вона розбилася на друзки й розлетілася по мармуровій підлозі.

Розкіш і компенсаційна винагорода за боягузливу самоповагу.

Він глибоко вдихнув. Треба себе опанувати й відкласти на пізніше свої метафізичні запитання.

Після фіналу.

Він відкрив пляшку «Пер’є» й випив ковток з неї, не зважаючи на склянку бакара поруч. У розчинених вікнах легкий і тихий вітер легко колихав тонкі штори. По телевізору передавали репортаж, який він уже бачив кілька годин тому, це історія типа, який став посміховиськом інтернету і якого потік симпатії підніс аж до хмар. Остін ще раз неуважно послухав його слова про життя, про цінність наших учинків і слів, про те, що нас єднає з іншими, та безсенсовість змагання…

«Я, – казав чоловік журналістам, – люблю бути в гармонії з іншими і в злагоді з самим собою. І дуже добре себе почуваю, коли мої вчинки виражають, хто я такий».

Потім його запитали, чому він робив такі речі для незнайомих людей.

«Життя – це гра, – відповів він. – Отже я граю, я наважуюся…»

Трохи пізніше додав: «Коли я роблю добро, мені робиться добре».

Остін перебував на відстані світлових років від таких міркувань, проте ці слова знайшли в ньому особливий відгук, дивно резонуючи з його становищем. Це були слова, які порушували чітко окреслений напрям, який він для себе визначив. До сих пір…

Бо тепер він наче той компас, на якому після катаклізму зникла північ.

Чому він мав почути ці слова сьогодні, в ситуації, в якій він перебував від учора? Чому життя пропонувало такі збіги, таку синхронність.

Він вийшов на терасу, роздягнувся й пірнув у басейн.

Холод охопив його, відновлюючи сили й збадьорюючи. Він переплив басейн, затримавши дихання, і аж тоді висунув голову з води.

Він виграє цей матч. Сам. Він, без сумніву, стане єдиним гравцем у світі, який готуватиметься до турніру Ґранд Слем без тренера. Але він виграє. Виграє, продемонструвавши, хто він такий, не вдаючись до нездорових психологічних спонук. І це буде його перемога, справді його.

У гармонії з іншими, у злагоді з самим собою.

Формула знову озвучувалася в усіх інтерв’ю, наче той лейтмотив на вустах Джонатана.

Райян так і не міг отямитися від зацікавлення засобів масової інформації його жертвою. З цієї точки зору поквапливе закриття його блогу не відіграло жодної ролі. Він трохи забарився, і не дуже совісні інтернавти розікрали відео, тепер їх можна було надибати на Ютубі та довгій низці інших сайтів. Джонатанове формулювання повторювали чи не скрізь.

Відчуваючи клубок у горлі і великий тягар у животі, Райян дистанційно видалив блог серверів публікування інформації Міннеаполіса й старанно стер сліди свого перебування у всесвітній павутині. Це питання безпеки і виживання. Марнотратство. Зараз він почувався знедоленим, позбавленим єдиного джерела радості. І нудився, як політик, що перестав плести інтриги.