Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

Однак наступні подачі знизу шведа більше не дивували. І менш як за п’ять хвилин він добився перемоги.

Коли Остін повертався на свій стілець, аплодисменти нагадали йому, що навіть удома він не користається приязню глядачів. Оскільки його зараховували до людей невразливих, коментатори відрізали його від публіки.

Лікар поквапився до нього та обстежив. Діагноз був поставлений дуже швидко: гострий надостний тендиніт. Він одразу ж вийняв із сумки балончик і наніс аерозоль на плече. Остін відчував, як льодяний газ поширюється по шкірі і вкриває її білими кристаликами.

– Зігни руку, – попросив лікар. – Що відчуваєш?

– Та…

Три регламентні хвилини майже минули. Треба продовжувати. Але навіщо? Остін ніяк не міг збагнути й прийняти те, що відбувалося. Не може ж він дивитися, як розбивається його мрія, ось так, по-дурному. Турнір життя, рекорд, який треба побити, ввійти в історію… і все це через якийсь тендиніт… Цього не може бути, він, напевно, спить; зараз ніч, це йому приснилося. Скажи, що я бачу сон…

– Time …

Зібратися з силами, битися до кінця, як він завжди робив. Не похитнутися. Чіплятися. Те, що він так добре вмів робити.

Він пройшов у глибину корту. Швед збирався подавати. В його поведінці сталася непомітна зміна, непомітна для глядачів, але Остін зауважив її в очах і трішки в поставі суперника. Щось невловиме, а водночас вагоме: у шведа зароджувалась віра у свою перемогу. Це відчувалося, помічалось. Остін знав, що це означає. Більшість гравців були якщо не стривожені, то принаймні дестабілізовані від однієї лише думки вийти проти того, хто вигравав усі матчі впродовж одинадцяти місяців поспіль. Коли гравець стояв перед ним на корті, по його очах Остін бачив, що насправді він у свою перемогу не вірить, тоді як Остін ні на мить у ній не сумнівався.

Хлопчина навпроти послав йому два м’ячі.

Вперше за чимало років таке співвідношення могло змінитись на протилежне. Остін боявся, що біль повернеться й перешкоджатиме грі. Цей страх і легкий сумнів, який він породив у його свідомості, були самі собою проблематичними. З досвіду Остін дуже добре знав, що віра одного гравця, поєднана з сумнівом іншого, робить матч зайвим, настільки результат відомий наперед.

У цю мить невдалий крик глядача задихнувся хрипом, викликавши подекуди хихотіння, Остін на мить повернув голову до трибун, чого зазвичай з ним ніколи не траплялося, настільки він був зосередженим. Зовсім несподівано його погляд наштовхнувся на погляд журналістки, яка нещодавно брала в нього інтерв’ю й назвала його холодним і байдужим. І те, що він угледів у її очах, завдало болісної рани: вона усміхалася. Усміхалася від того, що бачила його в жалюгідному стані. Ту, яка звинуватила його в тому, що він нічого не відчуває, тепер тішив біль… який він відчував.

Таке несправедливе ставлення Остіна шокувало та обурило. В ньому почав закипати гнів. Глухий, недобрий, могутній гнів, який заполонив усе його тіло, наповнив легені повітрям реваншу. Він відчув, як напружилися м’язи руки, його сила примножувалася, заволодівала ним, підносила його.

Він глянув на свого суперника й по його очах зрозумів, що той помітив зміну. Він її помітив, і він знав. Знав, що в нього тепер немає жодного шансу.

Привіт, Джонатане!

Цей маленький імейл посилаю для того, щоб сказати, що після нашої останньої зустрічі на терасі кав ’ ярні я трохи поміркував. Тобі відома моя відвертість, і я не тягнутиму кота за хвоста: мені здалося очевидним, що ти волієш на роботу не повертатись. Ти, як на мене, в чудовій формі, позитивно налаштований, у доброму гуморі, набагато ліпшому, ніж під час роботи в агентстві. Втім, можливо, це заняття не для тебе, і тобі ліпше змінити професію.

Це був би гарний спосіб вирішити проблему з Анжелою. Визнай, що супернерозумно, якщо ви надалі будете щодня зустрічатися.

Якщо ти зі мною згоден, краще діяти негайно, ніж затягувати цю ситуацію, яка нікого не задовольняє.

Отож слухай: я вже висловлював думку про викуп твоїх акцій. Я кинув ту думку просто так, на слух, та мені здається, що її краще написати, зокрема докладно викласти умови, які я тобі пропоную.

Я з ’ ясував: з урахуванням торгового обороту агентства, розміру прибутку, доходів, а також не зовсім стабільної ситуації, його вартість не перевищує 450 000 доларів. Тобі належить третина. Тож я готовий запропонувати 150 000 доларів, що становить кругленьку суму. Її не знайдеш під килимком.