Знищити привілеї панівного класу …
А далі гільйотина, голови, що котяться, кров, що тече, різкий запах. Вулиці заповнюються червоною в’язкою масою, що розтікається на проспекти. Весь Париж стає червоним. Площа Згоди, Робесп’єр дивиться, як тече кров. Повз нього проїздить берлин із мотоциклістами попереду. Море крові розступається перед великими мотоциклами. Робесп’єр аплодує. Всередині якийсь чоловік знову й знову щиро повторює:
Я служу громадянам.
Мотоцикли, за якими їде берлин, піднімаються по Королівській вулиці.
Я служу громадянам.
Кортеж повертає ліворуч і нанизує передмістя Сент-Оноре.
Я служу громадянам.
Проходить під брамою Єлисейського палацу. З берлина виходить чоловік.
Я служу громадянам.
На нього чекає червона доріжка. Республіканська гвардія у чорно-золотих туніках, з червоним пір’ям на головних уборах формує почесний караул. Чоловік долає всю довжину доріжки, входить у палац, проминає його кімнати з позолоченою дерев’яною обшивкою й шовковими килимами, підходить до сходів.
Хлопці цього поверху одразу виструнчуються.
Сомельє в білих рукавичках схиляється перед ним, подаючи чаші з Гран Крю.
Кухар робить реверанс, демонструючи величезну срібну тацю, заставлену найвишуканішими наїдками.
Чоловік піднімається по сходах.
Нагорі йому кланяється почет радників.
Актриса роздягається й своїм оголеним тілом треться об його черевце.
Слуги розчиняють перед ним двері й схиляються в поклоні, коли він проходить повз них.
Перед дверима свого кабінету він зупиняється. На численній позолоті відбивається світло. Чоловік обертається, глипає на всіх тих слуг, радників, охоронців з кухарями і констатує:
Я служу громадянам.
У цей момент його голова починає надуватися, надуватися, надуватися. Вона наповнюється повітрям, надувається, як бурдюк, деформується, стає потворною, займає половину простору величезного кабінету. Після цього його набряклі губи починають без кінця розтулятися й стулятися, наче в огрядної риби, здіймається вітер, вітер, ще сильніший вітер.
Якийсь журналіст квапливо простягає до президентського отвору мікрофон із рожевого пластику, який на кінці розширюється в кільце, вмочене у мильну воду, і тоді з’являються бульки, бульки, нескінченні бульки. Але чоловік надувається дедалі більше, аж раптом газ виривається з його особи з тривалим свистом. Він починає здуватися, наче проколотий страусовий пухир, газ, що виривається з шумом, штовхає його в повітрі в різні кутки кімнати, перш ніж він вилітає через відчинене вікно. Він мчить над подвір’ям Єлисейського палацу, пролітає вгорі над червоною доріжкою, по якій водночас проходить інший чоловік, який знову і знову повторює:
Я служу громадянам.
В ту саму мить на іншому боці Сени дружно здуваються десятки депутатів із роздутими головами, їх із таким самим свистом викидає крізь вікна Національної асамблеї. Вони з шумом пролітають над кварталом Сен-Жермен і цією вулицею дістаються аж до Люксембурзького саду. Там їх всмоктують вікна Сенату, і вони… падають, немов здуті гумові маріонетки, в розкішні крісла з червоного велюру, де одразу ж засинають…
Ґарі погладив бороду рукою. Як не дивно, вона все ще чорна після тих усіх негараздів, яких стає все більше й більше після смерті дружини.
– Не так голосно, дітвора! – заревів він через кухонне віконце на дітлахів, які галасували на подвір’ї. – Ви всім уже в печінки залізли.
Малюки просто нестерпні. Все літо вони товчуться на подвір’ї й цьому клаптику садочка, не більшому за кухонну ганчірку. І чому їм дають такі довгі канікули? Щоб вони діставали батьків, звісно! Хоч би швидше вони досягли віку, щоб працювати влітку, мали б тоді заняття. Але це ще не скоро …
Між іншим, якби не потреба годувати дітлашню, він давно кинув би свою справу. І зайнявся чимось іншим. Чимось неспішним, спокійним, головне – без клієнтів. Клієнти – це пекло. Ті не знають, чого хочуть, не люб’язні і завжди незадоволені. Пересмажений, замалий, засолодкий, загарячий, зажирний, недосолоджений, задорогий… Окрім того, завжди трапляється хтось, хто квапиться, хто виділяє стрес, аж блокується піднімання тіста для мафінів. Або ж навпаки, і тоді вони торочать про своє життя, хоча на вивісці не написано «психіатр» чи «кюре».
Надворі дітлашня розкричалася знову. Його батько ніколи такого не терпів би. Він давно дістав би прочуханки.
Читать дальше