Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

– Що саме… ви хочете сказати?

Індіанець говорив спокійно, без жодної помітної нотки гіркоти, тоді як мова йшла про драму, що загрожувала землі його предків.

– Бразильці вирубують ліс, щоб обернути його на поля сої й годувати биків.

– Так, я знаю.

Він довго дивився на Джонатана таким доброзичливим поглядом, що мовчання стало незручним. Індіанець нарешті продовжив, так само спокійно й лагідно:

– Чи вам відомо, для кого призначаються ці бики?

Минуло кілька секунд, і… Джонатан збагнув. І завмер. Проковтнув слину. Рука, яка тримала гамбургер, стала вологою. Він відчув, що червоніє.

Він просидів так кілька хвиль, які йому видалися вічністю, навпроти цього достойного й парадоксально співчутливого чоловіка, якщо дивився на нього поглядом, у якому світилася доброта.

Світ – це наслідок наших індивідуальних вчинків.

Зміна самого себе – найкращий шлях до найкращого світу.

Найкращого світу, де добре жити.

Ця думка безупинно крутилась у голові Джонатана. Він крутився в ліжку, сон ніяк не йшов до нього.

Сором, який він відчув у присутності індіанця, подвоєний почуттям провини, підвів його до розуміння того, що тепер йому здавалося певністю.

Саме завдяки зміні себе самого Ґанді зумів повернути історію Індії, хоча ніколи не брав участі в жодному уряді. Його завжди зображують наділеним спокійною впевненістю, у скромному білому бавовняному дхоті, він відмовився від будь-якого почесного титулу. Але не треба забувати, що в молодості він був хворобливо скромним, вбраним у костюм-трійку, який носив у сподіванні, що його визнають англійці. Але саме внутрішня еволюція, його перетворення на людину безжурну, добру, справедливу й позбавлену свого еґо, зробили його могутнішим за всю Британську імперію, її армію й установи.

Так само, власне, завдяки внутрішнім перетворенням Мандела зміг змінити хід історії Південної Африки, перебуваючи в камері, де його було ув’язнено. Досить часто забувають, що Мандела виступав за збройну боротьбу, це і стало причиною його ув’язнення. Але у в’язниці цей чоловік пережив чудову особисту еволюцію. Він не тільки став незлостивим пацифістом, а виявився здатним простити своїх ворогів та тюремників, які все-таки двадцять сім років незаконно тримали його в неволі. Власне, саме завдяки тому, що він виявився здатним простити, його країна відносно мирно пережила ту неймовірну зміну ситуації навпаки.

Зрештою Джонатан таки заснув, цієї ночі йому наснився дивний сон…

Він летить між хмарами, потім піднімається вище й витає над білим бавовняним морем у пронизливо блакитному небі.

Він пролітає над Росією, помічає Леніна й революціонерів, які збираються на вулицях. Вони з великим ентузіазмом повторюють:

Ми хочемо егалітарної країни .

Напливають чорні хмари. Коли вони нарешті минають, Джонатан бачить мільйони мертвих, яких скрізь стає дедалі більше. Знову хмари, потім пітьма швидко зникає. Джонатан відчуває невагомість, він обертається довкола самого себе в небі. Під ним пропливають хмари. Угорі чорне небо. Потім на видноколі знову з’являється непримітне біле світло. Внизу позолочені дзвіниці санкт-петербурзьких церков, які здіймають свої шпилі до Джонатана. Довкола – сучасні будівлі. На вулицях – авто.

Ленін також наверху хмарочоса. Він знизує плечима. Він говорить, однак Джонатан знає, що це голос Марджі.

І все це для того, щоб дійти до найбільш нерівноправної країни у світі, яка сьогодні є місцем дії розгнузданого капіталізму.

Дуже сильний порив вітру. Джонатан не може протистояти, його швидко несе на схід, кидаючи об хмари. Тепер він летить над Китаєм, і там, далеко внизу, бачить Мао, з напівусмішкою на вустах, який проголошує нову економічну політику:

Великий Стрибок уперед дасть змогу значно збільшити виробництво сільськогосподарської продукції .

Хмари згущуються, чорні-пречорні. Голос Марджі виринає з небуття:

За наступні три роки в Китаї від голоду померло тридцять мільйонів осіб …

Блискавки пронизують повітря й розколюють сутінки. Хмари розступаються.

Джонатан пролітає над Францією, впізнає Бургундію, яку так любив у дитинстві. На горбистих лугах бики, які тягнуть плуги. За лісом виникає Париж – коляски, фіакри, крики хлопчиків-візників на вузьких, брудних і смердючих вуличках. Сонце на заході, червонувато-коричневе світло з золотистим відливом на дахах. У клубі якобінців слово бере Робесп’єр. Щирий, ідеалістичний.