Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

Майкл і Анжела перестали жувати. Вони заклопотано дивилися на Джонатана.

– Приймаючи сьогодні душ, – продовжував той, – я подумав: щоб мати воду, досить просто повернути кран. Уявляєте? Oшизіти! Повертаєш кран – і ось тобі вода. Хочеш холодну? Тече холодна. Хочеш гарячу? Ось тобі гаряча. На мене тече гаряча вода, просто так. Ви це усвідомлюєте? І коли сутеніє, я натискаю кнопку і запалюється світло!

– Спершу варто витерти руки, – порадив Майкл.

– Ні, ви це усвідомлюєте? Короткий порух пальця – і ось воно, світло! З цього треба радіти щоразу! Коли мені стає холодно, я натискаю іншу кнопку, і мій будинок нагрівається. Хіба це не дивовижно, якщо подумати?

Обидва партнери не зводили з нього погляду. Майкл нахмуривши брови, Анжела витріщивши очі.

– Ти чогось накурився? – запитав Майкл.

– Хотіла б знати чого? – з заздрістю промовила Анжела.

Джонатан усміхнувся, зробив кілька ковтків, мовчки пожував.

– Гляньте сюди! – раптом сказав він.

Майкл і Анжела нахилилися над тарілкою з сирими овочами, политими сирним соусом, яку подали як закуску. У пальцях Джонатан тримав качанчик броколі.

– Ближче, придивіться пильніше.

– Що там? – запитала Анжела. – Черв’як?

– Погляньте на це диво. Кожен качанчик розгалужується на ще менші качанчики, які мають точнісінько таку саму структуру, і коли придивитися ближче, то видно, що кожен з них ділиться на ще мініатюрніші качанчики такої самої форми. Броколі має фрактальний вимір. У кожній часточці бачимо ціле. Так неначебто кожен з нас створений за образом усього людства чи немовби весь Усесвіт втілюється в жменьці землі.

– Дивина та й годі, – похмуро промовила Анжела.

– Зрештою, коли ми їмо, саме життя живиться життям. У кінцевому підсумку, життя містить життя у своєму єстві.

Майкл нахмурив брови, Анжела примружила очі.

– До речі, я дізнався про щось неймовірне, – продовжував Джонатан. – У нашому кишківнику живуть мільярди бактерій і…

– Справжнісінький мандрівний відстійник, – зазначив Майкл.

Анжела скривилася.

– І знаєте що? – не вгавав Джонатан. – Саме вони забезпечують нас серотоніном, гормоном щастя. Здуріти можна! Саме завдяки цим бактеріям ми добре почуваємося!

Анжела зітхнула.

– Що саме ти хочеш нам сказати? Що фактично щасливими нас роблять ті, що змушують нас паскудити?

Вона тицьнула редиску в соус і додала:

– Напевно, треба було сказати свекрусі, щоб жила разом з нами …

«Минувши якусь стадію, можна подумати, що досягнуто точки неповернення, і що потепління клімату викличе неконтрольовані наслідки.

Наприклад?»

Учений нервово прокашлявся, він, вочевидь, мандражував. Райян усміхнувся. Цей тип брався всіх учити, тоді як сам виявився нездатним виступати по телевізору.

«Зростання температури веде до танення льоду на полюсах. При таненні льодів є ризик вивільнення метану, який вони містять. Цей нині ув’язнений метан сам по собі є газом з ефектом теплиці…

Ви хочете сказати, що це дуже небезпечно?»

Гість кивнув.

«І до чого це призведе?»

Райян вимкнув телевізор. Набридло слухати ці дурниці.

Він підійшов до вікна спальні. В анфіладі садків ні душі. Під ранок він зафільмував чотирнадцятий епізод знизування плечима Ґарі, тепер на ці епізоди чекала купа його вірних глядачів.

Повернувшись у вітальню, Райян поглянув крізь чорні штори. За столиком побачив Майкла й Анжелу.

Він увімкнув мікропараболу й запустив камеру.

– Сказитись можна, наскільки Джонатан змінився після вашого розлучення. Він урівноважений, розслаблений, позитивно налаштований…

– Дякую, приємно слухати, – промовила ображена Анжела.

– Хоча трохи й поведений…

Майкл узяв редиску й підніс її на рівень очей.

– О редисочко, диво природи! Дякую тобі, що ти віддаєшся мені, що даєшся себе з’їсти, що жертвуєш своїм життям задля мене. Життя живиться життям, а людина редискою!

Він натхненно її вкусив і, заплющивши очі, манірно почав жувати. Анжела захихотіла.

– Все це дуже мило, але він нарешті має вирішити повернутися на роботу. Прибутки агентства не можуть залишатися без росту, як тепер.

Майкл погодився, несподівано сильно занепокоївшись.

– Гаразд, то як, ти продаєш мені свої акції, щоб не страждати від нестерпного споглядання свого радісного й сяючого колишнього чоловіка?

– Не розраховуй.

– Ти ще зміниш свою точку зору.

– Грошей від продажу моїх акцій буде малувато, щоб навіть почати розглядати купівлю чогось іншого.