Дэниел Киз - Притулок пророцтв

– За те, щоб ми розгадали решту загадок Тедеску.

– Богиня без обличчя і далі лишається для мене таємницею, – промовила Тія.

– Поки залишмо «ДЕ» у спокої. Ми приблизно уявляємо, чим є сибірська виразка, модифікована в бойових цілях, тож тепер поміркуймо, як вони збираються її розпилювати.

– Але ми не знаємо строфи «ЯК».

– Уже дещо є, – Дуґан розповів їй про візит до божевільні. – Крихітна зачіпка: собака.

Тія підняла склянку.

– Щоб усе не пішло псу під хвіст.

– У Давньому Римі найспекотніші дні літа називали днями собаки, – промовив Дуґан. – Вважалося, що вони пов’язані з появою на небі Сіріуса, який, до речі, теж входить у сузір’я Великого пса. Цей вислів перейшов і в англійську.

– Як щодо собаки на сіні? – підхопила Тія.

Дуґан застогнав.

– Ні, це все – лайно собаче. Я відчуваю, що ми дуже близько, просто танталові муки, чесне слово.

– Ага, муками боги покарали Тантала за те, що він викрав золотого собаку.

– Як тобі ідея лягти в ліжко і не чіпати сплячого собаку?

Тія пригорнула його до себе.

– Мій зациклений аналітик із бульдожою хваткою.

Ашраф

Невдовзі після опівночі Шатерник, повністю одягнений, вибрався зі свого ліжка і прокрався із чоловічої казарми надвір. Він готувався до цього, відколи перехопив розмову Фатіми з генералкою. Якщо він збирається переправити Рейвен у Афіни для допиту, треба діяти швидко.

У темряві Шатерник прослизнув до в’язниці, де Фатіма тримала дівчину. Дійшовши до дверей і взявшись за клямку, він почув крики Рейвен. Влетів досередини і ввімкнув ліхтар. Чоловік, що лежав на ній, завивав від болю. Рейвен раз у раз застромлювала щось невдалому ґвалтівникові в око. Його руки розтислися. Тоді вона застромила ту штуку йому в шию. Потім ще раз, і ще. Нападник захрипів і скотився додолу.

Погляд Рейвен упав на промінь ліхтарика.

– Ходи, ходи, покидьку, хочеш отримати те ж саме?

– Не бійся, – прошепотів Шатерник.

– Не підходь. Якщо ти мене хоч пальцем зачепиш, я поколю тебе і копну в яйця. Чи у МЕХ яйця є тільки в жінок?

– Тихо.

– Тільки спробуй мене зґвалтувати, і ходитимеш сліпий, як ось цей.

– Я тут, щоб врятувати тебе. Якщо підеш зі мною, у тебе є шанс вижити.

Він копнув кривдника Рейвен у голову і відсунув убік.

– Що тобі втрачати? – він схопив Рейвен за руку і допоміг стати на ноги. – Ідемо швидко і тихо. Якщо хтось зупинить нас, я скажу, що веду тебе в пустелю, щоб закидати камінням і закопати.

– А це не так?

– Я ж сказав, що допоможу тобі втекти.

Рейвен слідом за ним вийшла на безлюдну вулицю, всіяну шматками картонних уніформ і дотліваючими жаринками.

– А де народ?

– Більшість наших гуляк відсипаються після Червоної середи.

Шатерник привів Рейвен до джипа, що стояв біля якоїсь будівлі на околиці бази, і допоміг їй залізти до салону. Та замість того щоб завести двигун, він лише відпустив гальма.

– Що ти робиш?

– Цить.

Шатерник оббіг довкола авто й почав штовхати. Спершу машина покотилася згори повільно, тоді все швидше і швидше, аж доки житлові будівлі не залишилися позаду. Шатерник заскочив до кабіни і завів двигун. Під’їхавши до огорожі з колючого дроту, він знову вийшов і розсунув її рівно настільки, щоб могла проїхати машина, потім заліз назад у кабіну – і джип помчав у темряву.

– Ти що, перерізав цю огорожу заздалегідь?

– Я ж казав, що готувався.

– І що ти збираєшся зі мною робити?

– Незабаром дізнаєшся. Вмощуйся зручніше і заплющуй очі, поїздка займе близько години.

– Можеш сказати, куди ми їдемо?

– До області на півночі Іраку, населеної курдами. Колись МЕХ разом із Саддамом газовими атаками винищило у цьому регіоні тисячі своїх співвітчизників. Це територія Пешмерґи [40] Курдські воєнізовані формування. .

– А що таке Пешмерґа?

– Це означає «ті, хто дивиться в очі смерті».

Рейвен зробила різкий вдих.

– О, з ними я почуватимуся вдома.

– Спи, нам ще довго їхати.

Рейвен заплющила очі і задрімала. Шатерник помітив, що вона й досі стискає в кулаку свою зброю – маленьку манікюрну пилочку.

Коли авто зупинилося, дівчина прокинулась.

– …де ми?..

Його вразило, наскільки змінився її голос, спершу було контральто, тепер – сопрано.

– На невеличкому аеродромі.

– …я нікуди не полечу…

– Іншого шляху немає.

– …тоді відвези мене назад…

– Це неможливо.

Дівчина скрутилася, не даючи Шатернику витягти себе з джипа, дряпаючи його руку пилочкою. Ззаду підійшов офіцер імміграційної поліції і натяг їй на голову ковпак. Вона пручалася, як могла, однак йому вдалося витягти її з машини і зв’язати руки липкою стрічкою.