Дэниел Киз - Притулок пророцтв

– У тому боці священна мечеть у Мецці. Всі мусульмани моляться, повернувшись обличчям до неї.

– Я гадала, ти мусиш молитися на килимку.

– Коли людина в дорозі, можна зробити виняток.

Фатіма побачила, що Рейвен пильно на неї дивиться.

– А можна мені дізнатися, що це за молитви?

– Розділи з Корану, називаються «сури».

– І їх може читати будь-хто?

– Тільки ті, хто прийняв іслам і промовив шахаду, тобто визнання істинної віри. А тебе це зацікавило?

– Не знаю. Мені треба дізнатися про це більше.

– Коли прибудемо на місце, я вчитиму тебе.

Їй сподобалося, що Рейвен під час молитви принишкла. Якщо вона зуміє навернути цю піддатливу дівчину до ісламу, це буде справжній подарунок небес. Білява, блакитноока джихадистка дуже пригодилася б МЕХ у майбутній війні із Заходом. Та спершу потрібно зайнятися роздвоєнням особистості. Рейвен чи Нікі? Розділяй і володарюй.

– Ісламська релігія поширена по всьому Близькому Cході, та невдовзі ми завоюємо увесь світ.

– Але хіба мусульмани не ставляться до жінок, як до худоби? Обличчя потрібно закривати буркою і все таке?

– У Ашрафі ти побачиш, що ми – не такі. Ми – мусульмани, але боремося проти муллів та їхніх середньовічних вірувань у закони шаріату. У нас надзвичайно поважають жінок. Хоч ми й шиїти, та об’єдналися з іракцями-сунітами у війні проти Ірану. Ми дуже гнучкі.

– Дехто з ваших терористів убиває невинних дітей.

– Діти наших ворогів виростають і вбивають мусульман. Нащадки невірних – це майбутні солдати. Тож навіщо чекати, доки вони стануть достатньо дорослими, щоб носити зброю?

– А як же терористи-смертники?

– Ти ж сама часто говорила про самогубство.

– Так, та тільки для того, щоб, як і моя мама, позбавити себе страждань, а зовсім не з тих міркувань, з яких це роблять ваші люди.

– Ті, хто вирішує віддати життя в ім’я Аллаха, стають благословенними мучениками.

– Я чула, що на чоловіків-мучеників у раю чекають сімдесят дві діви. А що отримують мучениці?

– Ти ставиш надто багато питань.

– А що коли запас дів на небі закінчиться?

– Не богохульствуй, бо горітимеш в пеклі у вогняній ямі. А ти ж боїшся вогню, правда?

– Ти й сама це добре знаєш. Але оскільки Нікі боїться висоти, вона ніколи не зможе полетіти до раю.

– Коли приїдемо до Ашрафу, ти приймеш іслам.

– А якщо я не захочу?

– Я розумію, що ти збентежена. Ми повернемося до цього, коли прийде час. А зараз поговорімо про щось інше.

– Про що, наприклад?

– Коли ти ходила до Тедеску, я чула, як ти цитувала щось про богиню без лиця. Він згадував про неї на своїх лекціях?

– Не пам’ятаю.

Ясно, що пам’ять Рейвен заблокована. Надто ризиковано давати їй ліки і вганяти в сутінковий сон, намагаючись викликати Нікі. На прикордонних пунктах у Греції і Туреччині дівчина має бути при тямі. Нехай краще дрімає, поки вони не опиняться в Туреччині.

Фатіма бачила, як Рейвен здригалася щоразу, коли з гучномовця оголошували назви міст на якійсь великій зупинці. І ось нарешті:

– Пітіон! Остання зупинка у Греції! Приготуйте паспорти. Пасажири, які їдуть до Стамбула, повинні перейти кордон і придбати візи на турецькому прикордонному пункті Узункьопрю!

Фатіма відчинила багажну шафку, видобула з рюкзака чадру і накинула поверх свого одягу.

– …якого дідька ти насобачила той відьомський костюм? ми що, на маскарад зібралися?..

– Усі скромні мусульманки носять чадру, – вона розкрила сумку Рейвен, вийняла ще одну, вкорочену чадру і простягла дівчині.

– …я не одягатиму того рагульського савана…

Отже, це знову та, інша.

– Нікі, ми не можемо переїхати всю Туреччину і в’їхати до Ірану, а потім і до Іраку у відкритому одязі західних жінок. Чадра захистить нас від настирливих чоловічих поглядів.

– …а я не проти, щоб мене розглядали чоловіки…

Вона схопила Нікі за горло і стиснула.

– Ти ж збираєшся стати мусульманкою, от і починай поводитися, як ми.

– …що це ти, в біса, плетеш?..

– Нікі, якщо хочеш жити, роби, як я кажу.

– …добре, хай буде, задовольню твої дивацькі забаганки…

Фатіма допомогла Нікі одягти чадру. Коли потяг зупинився, вона виштовхала її за двері. Дурне дівчисько зашпорталося за поділ і ледь не впало.

– …я в цій клятій рясі голову собі зламаю…

Вокзал у Пітіоні мав точнісінько такий самий вигляд, як ті прикордонні містечка, що їх вона бачила в американських вестернах під час перебування в Афінах. Уздовж колії кілька обшарпаних будівель. Під таверною сидить народ. Кілька жінок у чадрі. На лавках і на землі сплять студенти-туристи. Усі чекають на потяг до Узункьопрю. Офіцер в уніформі перевірив їхні паспорти.