Люба Клименко - Ієрогліф кохання

Слава Богу, вона його спекалася. Нехай розгрібає свої проблеми сам!

Тьху! І чого це їй лізе в голову всіляка бридота? Ага, таж він, рідненький, їй сьогодні приснився! В своїй улюбленій спортивній формі в облипку, або, як він казав, «спортівному коздюмчику». Тьху, тьху, тьху! Куди ніч — туди й сон!

Ось тут, у цій східноазійській країні, — все просто ідеально, ну, майже ідеально... Свобода! На роботі підлеглі працюють, як бджілки у вулику! А вона — така собі шановна бджолина матка.

Краса! Ще якби не цей клятий вільний час, коли почуваєш себе так самотньо! Особливо після того фантастичного вікенду!

Рішення припинити будь-які приватні стосунки з двома чоловіками було мудрим. Нема чого переживати! Ні до чого хорошого це не призвело б.

Хоча... А чому б не залишитися з Франсуа і Кім Ір Сеном друзями? Разом поїсти, поговорити, посміятися, піти в кіно, на концерт?

Цікаво, в якому форматі це могло б статися?

Христя відірвала погляд від звіту і подивилася крізь скляну перегородку на Кім Ір Сена, уявляючи, якою могла б бути їхня зустріч.

«Перше питання: де? На чиїй території?

Звичайно, на нейтральній.

У ресторані?

Ні! Разом їсти? Боронь Боже! Він — такий маленький, я — така здоровенна... за одним столиком у ресторані... Кумедне видовище!

Може, на його території? Скажімо, в масажному кабінеті? Попроситися ще раз на масаж, наприклад?»

Ще чого! Вона добре пам’ятає, чим скінчилося її прохання минулого разу, вона досі червоніє, згадуючи той масаж і благаючи невідомо кого, щоб про це порушення субординації ніхто не дізнався!

Ні і ще раз ні!

Христя подивилася за вікно, розглядаючи ієрогліфічне місто з висоти пташиного польоту, і почала уявляти, якою могла б бути її зустріч з Франсуа...

«На нейтральній території? У ресторані?

Що ж... Ми б сприймались як гарна пара. Обоє високі, стрункі, симпатичні... Але про що говорити? Про ті дурнуваті ситуації, що сталися з нами під час ві-кенду?

Ні! Краще не треба...

Тоді — де? На його території? В його квартирі? На моїй території? В моїй квартирі?

Ні і ще раз ні!

Адже це прямий натяк на те, щоб ті дурнуваті ситуації повторити...

Отже, жоден із форматів зустрічі не “працює”.

Але хлопці справді класні... Чому я повинна собі відмовляти в задоволенні спілкуватися з ними? Га?

Стоп! Я сказала: “з ними”?

Еврика!

Треба зустрітися втрьох!»

Сьогодні Дракон під час масажу ко-мірцевої зони спитав мене, чи не міг би я йому простимулювати його ерогенні зони.

Я подивився на Драконяче тіло: це було тіло зрілої людини, яка дуже довго утримувалася від пристрасті. Проте, поласувавши нею, не може встояти перед спокусою.

— Звичайно, якщо це заборонено правилами твоєї асоціації, я не наполягаю... — невпевнено додав він.

У правилах Медичної академії заборони як такої немає, просто лікувальний і любовний масаж — це два різні види діяльності, і масажист моєї спеціалізації ніколи не дозволить собі робити другий своїм пацієнтам.

Однак тут склалася трохи інакша ситуація.

Я люблю цього Дракона. Обидві його частини: і жіночу, і чоловічу. Я з дитинства про нього мріяв.

Тим більше, що на столі лежав шарфик міс Кей-Ейч-Ейч, який мене збуджував.

— Добре, — тихо сказав я.

Франсуа взяв зі столу шарфик міс Кей-Ейч-Ейч, зав’язав собі ним очі й сів на стілець. Один кінець шарфика він лишив довшим — для того, щоб вдихати її запах.

По Драконячому тілу можна було вивчати анатомію. Ідеальне європейське тіло, витреноване за азійським взірцем.

Я ще не почав процедури, а точки пристрасті на ньому вже почервоніли. Самі. Я не вірив своїм очам. Ті точки світились, як намальовані. Тільки бери і прикладай туди пальці.

Дивовижно. Чи це у мене розігралась уява?

Дракон вдихав запах своєї другої половини, і його м’язи скорочувалися від збудження.

Мені здалось, я також почув цей запах.

Кінчики моїх пальців під час масажу перетворилися на десять пенісів, кожен з яких посилав у мозок імпульси блаженства...

Він був стривожений.

Він більше не міг увійти в стан гармонії, в якому він перебував довгі роки...

Він сидів за комп’ютером, імітуючи стан зосередження на роботі для тих, хто випадково заглядав до його кабінету, а насправді напружено займався самоаналізом, намагаючись з’ясувати для себе, що з ним діється.

Найлегше було б звинуватити у всьому Міс Катастрофу. Тобто К’ристю. Однак, як не дивно, вона зовсім не викликала в нього роздратування.