Лілія Черен - Марта

— Саме завдяки такій пропаганді газети наповнені інформацією про сифіліс, аборти й аліменти! — не вгавав Герберт.

— Ви рідкісний зануда! — відказав Володимир.

Герберт неприязно подивився на модні коротенькі картаті штанці Володимира, які від того, що їхній власник сидів, іще більше підсмикнулися, оголяючи кольорові шкарпетки й косоокі туфлі-американки. Недарма на непманів виливають стільки бруду в газетах, щось у них є типологічно огидне, — подумав німець.

Проте Володимир не вмів тримати зла на когось, хто не поділяв його поглядів. «Що візьмеш з телепня?» — розмірковував він. А будь-яке знайомство, чоловіча компанія, відчуття єдності додавали йому смаку до життя. Тому закономірним підсумком суперечки з Гербертом стали слова:

— Не будьте таким серйозним, хлопче! — на підтвердження свого дружнього ставлення Володимир ляснув накостриченого співрозмовника по плечу. — Ліпше випийте, не соромтеся, я пригощаю.

Герберт і справді сьорбнув пива. Але куштував, не відчуваючи смаку.

Повисла мовчанка, що могла б стати незручною, якби увагу товариства не відволікла піонерка, яка збирала кошти для дітей-безхатьків. Дискусія увірвалася. Розмова, яка виникла за кілька хвилин, утратила свою гостроту і зачіпала здебільшого загальні теми.

Це була звичайна п'яна вечірка в одноповерховому будиночку з мезоніном на Деміївці, який Володимир і Тимур Миколайович використовували у своїх бізнесових (для ведення переговорів і як склад), а також у приватних справах.

Сьогодні був присутнім і Герберт. Уже минуло кілька місяців, як він інколи почав з'являтися у цій компанії. І щоразу докоряв собі за те, що проводить час із жалюгідними нікчемами й марнотратниками життя, якими він вважав усіх непманів. Але через кілька днів якась незборна сила знову тягла його шукати зустрічі з ними.

Він знаходив собі різні пояснення. Зокрема те, що він так і не заприятелював ні з ким новим після повернення до Києва, а старі зв'язки, ще довоєнні, якось обірвалися. Звичайно, була Лариса Василівна, але стара панна не надто цікава компанія для молодого хлопця.

Десь тут було раціональне зерно, хоча за своєю природою Герберт був відлюдькуватим одинаком, який найкраще себе почуває вдома у тиші й спокої з гарною книжкою...

Але, аналізуючи свої емоції, хлопець усе частіше доходив думки, що не пошук компанії його вабить до цього чужого йому гурту людей, а привабливість дівчини, яка належала іншому. І чим далі Герберт переконувався у своєму припущенні, тим більше це усвідомлення мучило його.

По-перше, Марта була закохана в іншого, хоча той і не поспішав з одруженням, і це було очевидно. Подруге, вона була якась... і тут Герберт зупинявся, щоб підібрати точні слова, які крутилися на кінчику язика, але все вислизали від нього. якась надто. гм. жива. Як необроблений дорогоцінний камінь. Йому хотілося, щоб її сміх бів тихшим, рухи плавнішими, щоб обличчя зберігало лагідну стриманість, а не наповнювалося театром емоцій. У її словах було надто багато дитячого, наївного, а судження, на його думку, були здебільшого поверховими.

Герберт вивчав доскіпливо об'єкт свого захоплення і з сумом запитував себе: «Що ж мене так зачепило? Та вона ж за цим гарненьким фасадиком зовсім порожня! Де ідея, яка б надихала її на духовний і моральний ріст? Де твердість і принциповість поглядів? Де взагалі будь-які серйозні зацікавлення, крім ошатних суконь? Пустушка, та й годі!»

Сьогодні він знову сидів у кутку набурмосений і злий сам на себе й на Марту, як на причину своїх страждань. Водночас його гризло сумління за таку свою емоційну реакцію і він говорив собі: «Та вона ж не винна! Це твої почуття, і ти мусиш сам давати собі раду з ними».

Марта теж сиділа відокремлено від загального гурту, бо відчувала, що вона тут, у винятково чоловічій компанії, трохи зайва. Ліна вже виїхала до Харкова з Іциком, Маргарита після того випадку навесні кудись зникла. Сашко сьогодні запросив якихось знайомих дівчат, але вони або запізнювалися, або й не думали приходити.

Невідь-чому до гурту молодих сьогодні затесався Тимур Миколайович, тому, з одного боку, пили більше горілки, а з іншого — вони більше говорили на півголо-сом з Володимиром і Семеном про справи і ще тихше -про політику. Вічно голодний невизнаний поет Сашко на іншому кінці столу гриз пиріжки й писав черговий «шедевр».

— Про що пишеш? — запитав Тимур Миколайович.