Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Приспів:
Зима вже замучила, всі за літом скучили,
А ми на Буковелі на підйомніку живем.
Зима вже замучила, всі шапки нахлобучили,
А ми на Буковелі вино гаряче п’єм.

Сніг за шиворот, в Карпати ми летим,
На літній резині і майже без бензини,
І весело, бо я тут не один —
На лижі їде ціла Україна!

Приспів.

Нема грошей, але є оптимізм,
Для нас морози, як дешева проза,
Зимою не страшний алкоголізм,
Та й ми інакше просто вже не можем.

Приспів.

Дніпро, Одеса, Київ і Донбас
За нами у колибу завертає,
І поки вистачає на скіпас,
То значить, ше біди в житті немає.

Приспів:

Зима вже замучила, всі за літом скучили,
А ми на Буковелі на підйомніку живем.
Зима вже замучила, голова заглючила,
А ми на Буковелі вино гаряче п’єм.

Цей дощ надовго,
Сліди від сліз на вікні...
Де взяти того,
Хто сам напише мені
Точні рецепти,
Як жити серед людей
І не хотіти,
Щоб скорше скінчився день?..

Приспів (2):
Чекаю ночі,
Шоби знов широко закрити очі
І вільно мріяти про то, шо хочу,
Не чути того, шо мені пророчать!
Чекаю ночі,
Бо тихо в сон до мене ти заскочиш
І ніжно віями мене лоскочеш,
Ніколи йти від мене не захочеш!

Наші помилки
Вкривають землю, як сніг,
Зла лабіринти —
Не можна вирватись з них...
Сон — добрий лікар
Тільки на час, коли спиш,
Розбудить світло —
І ти відразу кричиш.

Приспів.

Чекаю ночі... (2)

У офісі перерва, ти голодний, як пес,
В очах моргає напис: «Я похавав би десь».
І раптом запах чебуреків по-шпіонськи лізе в ніс,
І ти по головах людей на запах цей біжиш.
Влітаєш у кафе, готовий з’їсти слона,
І тут перед тобою, як китайська стіна,
Стоїть офіціантка — шостий розмір душі,
І дуже елегантно поїдає лаваші.

Приспів:
І ніби далека, і ніби близька
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.
І ніби солодка, і ніби гірка
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.
І ніби висока, і ніби низька
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.
І ніби глибока, і ніби мілка
Дівчина з кафешки на метро Лйбідська.

Ти заглядаєш їй у очі, просиш: «Дайте меню»
І голосно ковтаєш біля дами слюну,
І вона граціозно витирає руки об халат
І пропонує для розминки пиво і салат.
Вона чуть вища, і ти дивишся їй просто в декольте,
А діалог в таких умовах діло непросте,
І ти відтягуєш все тіло і на пальці встаєш,
Ламаєш логіку, тоді питаєш: «Де ти живеш?»

Приспів (2).

Привіт, старий, ти кльово виглядаєш.
Я гордий, шо давно вже так і добре тебе знаю.
Ми знов зустрілись, веди мене на каву,
Як 20 років тому, де костел на Привокзальній.
Сімка вниз, на Погулянку повертає,
Дзеленькає сердито, бо все часу немає,
Ну, а площа Ринок спати не лягає,
Історії збирає і розповідає...

То є Львів, мій колєґа, про нього різне кажуть:
Приєзжим із востока Криївку тут покажуть.
То є Львів, моє місто, не з простого тіста,
Ліплений роками — друзями й ворогами.
То є Львів, старенький, мудрий, сивий дядько,
Кожному залишить кавалочок на згадку.
То є Львів, «Бонжорно!» — Неаполь і Ліворно
По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять.

Дівка-Левандівка пахне поїздами,
Мостами, переїздами і гострими словами,
А ратуша скучає, шпилем небо дзюравить,
Вона крута чувіха, і її ніхто не сварить.
Ну, а Сихів, Сихів, в автобусі надихав,
Вікна запотіли від запахів неділі,
А стара Пекарська, я нею нагулявся,
Як пари пропускав і по Личакові хитався.

То є Львів, шановні, вбирайте шлюбні сподні,
Краватку, маринарку і «вйо!» по Стрийськім парку.
То є Львів чудовий, вуйко ґонуровий,
Я тішуся, шо з вами ходжу цими вулицями.
То є Львів, старенький, мудрий, сивий дядько,
Кожному залишить кавалочок на згадку.
То є Львів, «Бонжорно!» — Неаполь і Ліворно
По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять.

То є Львів, мій колєґа, про нього різне кажуть:
Приєзжим із востока Криївку тут покажуть.
То є Львів, моє місто, не з простого тіста,
Ліплений роками — друзями й ворогами.
То є Львів, старенький, мудрий, сивий дядько,
Кожному залишить кавалочок на згадку.
То є Львів, «Бонжорно!» — Неаполь і Ліворно
По-галицьки говорять, наші в них погоду роблять.