Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Приспів (2).

Ми познайомились з тобою у вагоні метро,
Людей напхалося конкретно, як сільодки в відро.
Мене до тебе притиснули, відвернутись я не міг,
І ми у позі еротичній були загнані в тупік.
Інтелігентний мужчина, український інженер,
Я від викиду гормонів три зупинки чуть не вмер.
Зашипіли двері, станція «Хрещатик» —
І народ почав з вагона, як картопля, випадати.
Переплетені тілами, виїжджаєм з-під землі
І відчуваєм, що так просто нам не розійтися, ні.
І я лечу, як метелик, забігаю в генделик,
Замовляю нам дві кави збудоражити уяву.

Приспів:
Ми цілий день так сиділи, говорили і курили,
Пахли димом і любов’ю, говорили і курили.
Потім люди прийшли і до нас підсіли,
Ми посунулися трохи, говорили і курили.
І їли ми пиріжки, томатним соком запили
І з червоними вусами говорили і курили.
Потім трохи помовчали, трохи відпочили,
Взяли закурили і знов заговорили.

Коли вечором я сьорбав із пакета бульйон,
Нагадав собі, що не спитав у тебе телефон.
Кілька спальних районів, посередині
Дніпро, Київ — місто невелике, ми зустрінемось в метро.
І зранку знову ниряю у підземні тунелі,
І несе мене до тебе ця криклива канітєль,
І бачу ті самі джинси і той рюкзачок,
І від радості зжимаю у кишені кулачок.
Ще чоловік п’ятдесят у вагон забігає,
Мене розмазує по тобі, ніби маслом коровай,
І я чекаю в душі на зупинку «Хрещатик»,
Щоби вибратись наверх і навіть пози не міняти.

Приспів (2).

Ти знаєш, не переживай,
Все буде добре!..
І навіть в іншому житті
Ми будем двоє!
Одінь для мене, як в той раз,
Своє краще плаття,
І будем на білому піску
З тобою лежати.

Приспів:
Не думай про завтра,
Це за тисячу років,
А я завжди поряд!
І що таке щастя —
Не знають мільйони,
А ми його творим!
Давай ще сьогодні
Покажемо людям,
Як треба любити!
Не думай про завтра,
Ще так багато треба зробити.

Сідай зі мною на диван
Моєї машини,
Давай подивимось на світ,
Як ніби з вітрини.
У нас тут свій маленький рай
Незрозумілий,
Захлопни двері, не питай,
Коли ми приїдем...

Приспів:
Не думай про завтра,
Це за тисячу років...
І що таке щастя —
Не знають мільйони...
Давай ще сьогодні
Покажемо людям,
Як треба любити!
Не думай про завтра,
Ще так багато нам
Треба зробити.

Можливо, треба було жити, як всі,
А я хотів інакшим бути завжди —
Так скучно плисти по течії з ними...
Можливо, я не дав тобі теплоту,
І ти не знаєш погляд через фату. —
Логічно. Як можна було з тим жити?

А пам’ятаєш
Метро нічного Берліна
І наші тіні на стінах —
Місця щасливих людей?
А пам’ятаєш
Балкон під небом Мадріда
І на трибунах Коріди
Місця щасливих людей?..

Тягуча павутина зйомних квартир
І дві душі, пробиті сотнями дір,
Так страшно, коли не знаєш, що завтра...
Тепер я оглядаю знаки, часи
І знаю ціну світлої полоси —
Не варто шукати винних крім себе...

А пам’ятаєш
Страшенний шторм на Мальдівах,
На фотках ніс обгорілий,
Місця щасливих людей?..
А пам’ятаєш
Старий кабак на Бродвеї,
Цибуля, сир і печеня,
Місця щасливих людей?..

Я наперед ніколи не вивчаю маршрут,
Мені не важливо, тільки б ти була тут,
Все рівно куди нас понесе вітер...
В житті не важливий сигнал GPS,
Якщо не один ти рюкзак свій несеш,
То знайдеш для себе десь-таки місце.

А пам’ятаєш
Велосипеди в Парижі,
І в Закопаному лижі,
Місця щасливих людей?..
А пам’ятаєш
Наш Новий рік в електричці
І Лондон, як на відкритці,
Місця щасливих людей?..
А пам’ятаєш
Холодне пиво Стокгольма,
І знову ми були двоє,
Місця щасливих людей?..
А пам’ятаєш,
Як я втікав з інститута,
Щоби з тобою побути
І до сих пір я тут є!..
А пам’ятаєш?..

Вулиці міста засипані снігом,
По снігу люди бігали,
Ходили собі цілий день хто куди,
Без задньої думки лишали сліди.
Кожен слід — інша людина,
Інша секунда, інша година.
Цікаво, якщо по слідах цих піти,
Куди вони можуть мене привести?

Приспів:
Сумно, коли нема...
Холодно, коли зима...
Напевно, щоб було знов чарівно,
Має бути часом Сумно, коли нема...
Холодно, коли зима...
Напевно, щоб було знов чарівно,
Має бути сумно...