Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Приспів.

Останній раз... Останній вальс... (2)

Ранкове сонце не спішиться підійматись,
Комусь вставати, а комусь лягати спати,
А ти гуляєш з друзями по місту,
Прийшов твій час прощатися з дитинством.

Приспів.

Останній раз... Останній вальс... (2)

Ми — діти покоління з панельних будинків,
І наші нічні клуби — це автобусні зупинки,
Зранку п’єм ром-колу, після обіду — пиво,
Інакше ми не вмієм, нас просто не навчили.
Ми всі тут, як матрьошки, платтячка в горошки,
Халяву «абажаєм», бо жерти шо не маєм,
А на біг-бордах наглі морди
Б’ються в груди дорогих піджаків.

Приспів (2):
Ми любим цю країну без вазеліну! (3)
Вже вісімнадцять років любим цю країну!

Нічого нам не світить, пора вже зрозуміти,
Рятуйте свої діти, бо за рульом бандити.
Для них ми — біомаса, як другосортне м’ясо,
І скормлять нас собакам, як треба буде так їм.
Ми прикрили совість спортивними штанами
І тільки у кишенях махаєм кулаками,
А на біг-бордах наглі морди
Б’ються в груди дорогих піджаків.

Приспів.

Я довго думав, що я хотів би ще мати,
Чого і скільки по мішках наскладати,
Хто має гроші, той хоче мати їх більше,
Хто має владу, той вже на землю не зійде.

Приспів:
Лий! На нас воду лий, замало не буде.
Лий! Нам очі промий, щоб бачили люди,
Куди вони йшли дві тисячі років,
І ніби разом, а такі одинокі,
Щоб бачили всі, що ми залишаєм
Для нових людей, яких ще немає.
Лий! На нас воду лий...
Лий! Нам очі промий...

Я довго думав, що буде з нами за роки,
Чи, може, раптом щось поміняється трохи?
Чи, може, знову нам треба мавпами стати,
Щоби нормально спочатку жити почати.

Приспів.

Я би сів на сходах,
Десять років навіть чекав,
Поки ти достигнеш,
Боже милий, якби я знав...
Я би застелив землю ніжними перинами,
Я би посадив дерева з апельсинами,
Яка різниця? — Того всього нема...

Я втопив би в морі
Свою зависть і своє зло,
Я би всіх пробачив,
Тільки щоби нам повезло.
Я б замалював стіни
Чудними картинами,
Я би закидав дорогу
Квітами чарівними.

Дорого коштує слово «любов»,
Часом не відчуєш, що ти знайшов,
Роки — то не гроші, їх не вернеш,
Раз її відкинеш — назад не візьмеш...

Життя як ескалатор:
Хтось зійшов, а хтось став,
Вся різниця в тому,
Що там в кінці не вокзал.
Я би написав, я б намалював,
Яка різниця?..

Дорого коштує слово «любов»,
Часом не відчуєш, що ти знайшов,
Роки — то не гроші, їх не вернеш,
Раз її відкинеш — назад не візьмеш...

Дорого коштує слово «любов»...
Роки — то не гроші, їх не вернеш...

Вони жили красиво, як вміли,
Бісилися, пили вино і любили
Відкинутись в кріслах своєї машини,
Під музику рахувати години.

Приспів:
Та ніщо не вічне, а любов тим більше,
Він хотів як краще, а віддав назавжди,
А вона чекала, просто сил не стало —
І струна порвалась!

На заправках і в аеропортах
Було їм, як у ліжку, комфортно
Тулитися просто один до одного,
Так ніби навколо немає нікого.

Приспів.

Ти його болиш десь всередині,
Провалився міст на половині.
Мобільного екран плаче словами,
Може, і добре (весь куплет — 2).

А тепер вона з іншим шукає
Ту штуку, що буде їх вчити літати,
А пам’ять вперто ніяк не стирає
Попереднього юзера файли.

Приспів.

А знаєш, про мене різне говорять люди,
Бо люди різні, як й різне чули,
А що не чули, то добрехали,
Коли завидно стало.
Часом одні кричали, що я продався,
А другі: «Ти — молодець, не здався!»
І на чиєму тут боці правда,
Хто би нам всім сказав би?!

Приспів:
Я не тримаю зла зовсім ні на кого,
Жити кайфово так, як дякую Богу.
Я не тримаю зла зовсім ні на кого,
Жити кайфово так, як дякую Богу.

А знаєш, злі язики в чатах, в Інтернеті
Про мене кажуть, що я недалекий,
А інші чують ту силу слова
І кажуть, що помогло їм.
Шкода тих, що плюють, замість цілуватись,
Тих, що клянуть, замість усміхатись.
І часом хочеться їх послати,
А краще заспівати.