Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Десь там по коридорах
Ходиш, втоплена в сором,
Плачеш, ніхто не знає,
Де ти — сон заховає твій біль.

Мала в руках і об землю розбила
Було так близько — не долетіла,
Кинула вниз свої зламані крила..

Десь там, на краю міста,
Темно, розбиті вікна,
Холод на вухо скаже —
Потім жити не страшно.

Попелом страху очі закрила,
Голосу тіла чути не вміла,
Світло закрили зламані крила...

Голосом людей,
Стуками дверей,
Десь поїхав ліфт —
Я змучений...

Запахом рослин,
Звуками тварин,
Пиво, як вода —
Я змучений...

Я не маю сил,
Я не маю сил,
Ше десь треба йти,
А я не маю сил...

Скільки днів робив
Сам не знаю шо,
Я вже як дурний —
Я змучений...

Хворий кожен день,
Хворий кожну ніч,
Бачу твої сни —
Я змучений...

Я п’ю молоко і заїдаю хлібом,
А збоку мій кіт миє руки з милом.
І добре є нам, нема шо говорити,
Закрийте вікно, щоб мух не напустити.

І буде так цілий час...
І буде так цілий час...

Я люблю твій дім, я люблю твої ноги,
Вдихаю той дим, що вижити поможе.
Три рази на день мию свої зуби,
Я, може, дурний, складаю всьо до купи.

І буде так цілий час...
І буде так цілий час...

Не надіявся я на це, так то вже є.
То був хтось, кого я знав і міг зрозуміти.
Не знаю, шо тепер зробити,
Не знаю, ким ти є тепер.
То, шо говориш, звучить так,
Шо відчуваю я знов когось чужого.

Не знаю, з чого почати,
І не хочу того знову почути.
Не вірю вже...
Це тільки знаю, чув це вже все раніше —
І не вірю вже...

Пам’ятаю твій голос,
Перш ніж надто сталося,
Бачив то й був певний,
Шо все було таке молоде й нове.
То відбувалося вже пару років раніше
І так то вже є...

Коханки приходять, відходять.
Здається тобі, шо вже знаєш,
А то є зовсім не правда...

Не знаю, від чого почати,
Не хочу вже то слухати.
Не вірю вже...
Чув то вже все раніше...

І тільки то одно знаю,
Знаю, шо вже не повірю.
І не вірю вже...
І так то вже є...

Коханки приходять, відходять.
Здається тобі, що вже знаєш,
А то є зовсім не правда...

Давай заснем і тихо звідси підем,
І буде добре і не буде так зле,
Бо коли спиш собі, то бачиш той світ
Таким, як він ніколи б бути не міг.

Багато бачив я тих ваших казок,
І злим буває добрий Дідо Мороз,
І не велика є людина-гора,
І в короля ніколи грошей нема.

Багато бачив я тих ваших чудес,
І добра фея любить тільки себе,
І Білосніжка вже продалась давно.
Та ваша казка — то попсуте кіно.

Я дуже рано встав, нікого не чекав,
Скоро сів на машину і додому почесав.
Я сам не знаю чо’, і то ніхто не знає того,
Маю досвід, маю досвід...

То небо надоїло, шо не може вже висіти,
Собаки, люди, свині, заминайте вже отут.
Беріть лопати в руки, бо вже треба щось робити,
Кожен косить, кожен косить...

На дорозі троха ями, не люди, а плями,
Всі жиють в одному місті вечорами і днями.
Ти гуляй собі помалу, не чіпай нічо, заки
Ніхто не просить і не просить...

На вокзал, на вокзал приміський, треба зал,
Гроші в касу запихаю, з-за кишень нічо не вкрали.
Електричку доганяю, на газеті засинаю,
Я читаю, я читаю...

То я їду додому...
То я їду додому...

А то мої колеги — дуже файні музиканти,
Не дайте хліба з’їсти, тільки дайте шось заграти.
Та ніхто не має грошей, але настрій то не псує,
Поговорим, поговорим...

На вулиці зараза і на воді зараза,
Нема кого здурити — всі вже мудрі на відмазу.
Тут кожен собі має своє радіо-FM,
То є добре, то є добре...

Тут кожен день туман, тут кожен день дощ,
Кобітки ходять парами туда-сюда по площі.
Аптека є за рогом, непочатий край роботи
Молодому, молодому...

Я трохи постарію, я трохи посивію,
Я багато обкурив, ну а ше більше не хотів.
Ніхто не зрозуміє вже,
Чого я так завжди хотів додому...

Через мої окуляри
Я часто бачу, шо буде, шо буде з нами.
Такі окуляри!
Куда ми з вами живемо?
Хтось каже: нам то не треба — кому зто надо!
І лишається ззаду.
Через мої окуляри
Всьо виглядає ясніше — ну зовсім як правда!
І може навчити —
Може навчити хотіти,
Може навчити любити,
Любити платити!
Шоби потім цінити
Наше життя — то мінне поле.
Куда не сунься — чужі навколо.
Надійся на себе — своїх, може, й не буде.
В нас є тільки ми — озимі люди...
І шо тут саме цікаве:
Ти ж то їх маєш так само — такі окуляри!
Візьми і вийми з футляру.
Наше життя — то мінне поле.
Куда не сунься — чужі навколо.
Надійся на себе — своїх, може, й не буде.
В нас є тільки ми — озимі люди...