Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

А ше хтось додому напише листа,
Як бомби літають і кулі свистять.
Купи собі ровер і скоро жени,
Бо можна не встигнути — близько вони.

А в нас під ногами чужі хробаки,
Тож дайте їм їсти, налийте води.
Одінь окуляри з фіолетовим шклом,
Так легше стіну пробивати чолом.

У вікні своєму
Хмари ти рахуєш.
Я вже недалеко,
Скоро ти мене почуєш.

Давай з тобою займатися любов’ю!
Під своїм светром
Ти ховаєш душу — я її не бачу,
Тому светер зняти мушу.

На своїх подушках
Вишиваєш квіти.
Я прийду до тебе,
Щоб теплом своїм зігріти.

Ніби посеред неба — два озера, повні сліз.
Дуже близько до сонця, так далеко вже до землі.

Ніхто не знає змісту слів «так, як в небі»,
Ніхто не знає, тільки я — коло тебе.

Дивні рухи руками — хвилі озера, повного сліз,
Там глибоко під нами — видно нас на самому дні.

Ніхто не знає змісту слів «так, як в небі»,
Ніхто не знає, тільки я — коло тебе.

Не висихають ніколи два озера, повні сліз,
Малюють мовою світла німі зображення наших снів.
Бо дуже близько до сонця, тому далеко так до землі.
Очима кольору неба ти намалюєш знов ті самі два озера
повні сліз..

Бездумний манекен.
Танцюють мої нерви в ритмі диско.
Бездумна голова повторює слова
Пусті, як фарбований дим.

Дивні люди, дивні люди...
Під дивним світлом дуже дивні.
Дивні люди, дивні люди...
Під дивним світлом дуже дивні.

Пульсує рівний час,
Комп’ютер не зупиниться ніколи.
Пульсує моя кров,
Під тиском кіловат міксує мої рухи DJ.

Дас із нот сіній туман, дас із груп отаван і т. д.

Дивні люди, дивні люди...
Під дивним світлом дуже дивні.
Дивні люди, дивні люди...
Під дивним світлом дуже дивні.

То не моє місто,
То не моє світло,
То не мої колеги
І я не сам.
То не моє місце,
Не моя одежа,
То не мої сни,
Не моє життя.

То дикі люди, злі, як миші,
Очі без лиця,
То дикі люди будуть жити
Довше, як ти сам...

Чорно-біле світло,
Всі брудні під’їзди,
Та сіра маса зализує бруд.
То не моє місце,
То не мої стіни,
Я не хочу жити і вмерти тут.

То дикі люди, злі, як миші,
Очі без лиця,
То дикі люди будуть жити
Довше, як земля...

Хорий...
Не йди ніде, я можу вмерти.
Я хорий...
Не йди ніде, лікуй мене.
Я хорий...
Не йди ніде, я можу вмерти.
Я хорий...

Я не знаю дороги,
Я не бачу місця,
Я не маю повітря,
Я такий малий.
То не моє місто,
То не моє подвір’я,
То не мої сусіди,
То світ дурний.

То дикі люди, злі, як миші,
Очі без лиця,
То дикі люди будуть жити
Довше, як ти сам...

Хорий...
Не йди ніде, я можу вмерти
Я хорий...
Не йди ніде, лікуй мене...
Я хорий...
Не йди ніде, я можу вмерти
Я хорий, хорий...

То дикі люди, злі, як миші,
Очі без лиця,
То дикі люди будуть жити
Довше, як ти сам...

Помада розмазана,
Сльоза не витерта на щоці.
По притонах затаскана,
Боїшся світла, як вампір.

Манери замучені,
Душа прибита цвяхами до стіни.
Твій ангел запарився
Тебе відмазувати від біди.

Бун джорно, сіньйоріта!
Дівчина Кончіта,
Солодка, як халва,
Дешева, як трава!

Сигарета замучена висить
На твоїй губі, ніби спить.
Ти хотіла би спокою, але
Запал твоєї бомби горить.

Розказали по радіо, шо знов
Піднімуться ціни на газ.
Ти наїлася сємочок і ржеш,
Ніби можеш жити ще раз.

Коли з тобою ми ходили до школи,
Ми були діти, і тому нам було добре.
Було круто, і їли ми жувачку,
І цілувалися — то було дуже смачно!

А потім вже, коли ми вчились в інститутах,
Ми були діти, і знов нам було круто
Замість на пари ходили ми по барах,
Там пили пиво і шпори писали.

Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Ніколи ти не залишишся одна.
Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Нам буде добре, ти не будеш сама.

Ми стали старші і ходим на роботу,
І вже не маємо до іншого охоту
Ми маєм діти і любим з ними бути,
Ми загоряєм у Єгипті — то круто!