Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Коли ми станемо старими пеньками
І під під’їздами чесати язиками.
І буде гарно, бо знову ми, як діти,
І буду я тебе так само любити!

Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Ніколи ти не залишишся одна.
Чи є гроші, чи в мене їх нема —
Нам буде добре, ти не будеш сама.

Ті сходи, дерева, камені малюю собі.
Як шкода, ніхто ше ніколи сюда не ходив!

Із моря, із крові, із солі ти вийшов один,
Під сонцем і небом літаєш, як проклятий син.

Фарбуєш на чорно і біло свої слова,
Ніколи нічого не маєш — то твоє життя...

Літаєш собі — літай,
До смерті і довше.
Нікого тут не шукай,
Хто був, той пішов вже...

Високо собі літай,
До смерті і довше.
Нікого не піднімай —
Ніхто вже не схоче...

А знизу наскоро між нами мурують стіну,
Я хтів би з тобою так само і, може, піду.

Літаєш собі — літай,
До смерті і довше.
Нікого тут не шукай,
Хто був, той пішов вже...

Високо собі літай,
До смерті і довше.
Нікого не піднімай —
Ніхто вже не схоче...

Я хочу бути твоїми духами
І затікати — там, де не пускала нікого до мене.
Я хочу бути твоїми думками
І прочитати — то, шо не сказала ніколи словами.

Я — грішний син свої мами,
П’яний гріхами.
Я — грішний дух свого тіла,
Спалюю крила...

Я хочу бути твоїми слідами
І заходити — там, де ти ховаєш свої очі.
Я хочу бути твоїм власним небом,
Я хочу бути близько біля тебе, як повітря.

Я — грішний син свої мами,
П’яний гріхами.
Я — грішний дух свого тіла,
Спалюю крила...

Я хочу бути твоїми духами,
Твоїми духами...
Так, то я,
Я хочу бути духами...

Біль відчаю хвилею котиться зверху,
Кидає на вітер нетлінні слова.
На трупах стою і очікую смерті.
О Боже! Я бачу кусок кістяка.

Розплаяна плоть в неземному конверті
Летить у безвихідь, зникає в пітьмі.
Я знову у фальші думок круговерті —
Очікую Бога, а топлюсь в багні.

Засмоктують сохлі мої почуття,
Страхіттями живлять вже мертву ідею.
Душа відлітає кудись в небуття,
А плоть...
Душа відлітає кудись в небуття,
А плоть...
Плоть вже розклалася, злившись з землею,
Злившись з землею...

Цілий рік його чекали, і коли вже зима
Понакрила білим снігом і приспала поля,
Позаносила ялинки нам до хати живі,
Ми наїлися цукерок і бажаєм собі...

Шоби в наші теплі хати не заходив мороз,
Шоби наше добре серце не хворіло на зло,
Шоби в космос полетіли всі космічні літаки,
Скрябін хоче всім добра...

З Новим роком!

А ми зустрінем новий рік і понап’ємося вина,
Будем голосно стріляти, але то не війна.
Самі ліпші подарунки подарує нам життя,
Самі ліпші побажання попридумуй собі сам...

Шоби в наші теплі хати не заходив мороз,
Шоби наше добре серце не хворіло на зло,
Шоби з космосу вернулися космічні літаки,
Скрябін хоче всім добра...

З новим роком!
Шоби в наші теплі хати не заходив мороз...
З новим роком!
Шоби наше добре серце не хворіло на зло...
З новим роком!
Шоби в космос полетіли всі космічні літаки...
З новим роком!
Щоби з космосу вернулися космічні літаки...
Скрябін хоче всім добра...
З новим роком!

До себе в хату входиш через вікно,
Напам’ять знаєш це недобре кіно.
Читаєш ти газети, тихо кричиш,
Тобі не треба ніц, хіба коли спиш.

Холодні сльози свої не витирай
І мову риб ніколи не забувай...
Нікого злого ти сюда не пускай —
В загублений рай!

Ті свої сни нікому не віддавай
І всьо, шо маєш, ти від них заховай...
Вони всі хочуть зла, ти скоро тікай —
В загублений рай!

І знов хтось брудний залізає на трон,
Слюною з рота плює в твоє вікно...
То параноя тихо косить всіх нас,
А голі стіни в хаті слухають джаз...

А голі стіни в хаті слухають джаз...
А голі стіни в хаті слухають джаз...
А голі стіни в хаті слухають джаз...
А голі стіни в хаті слухають джаз...

Десь там, глибоко в тобі,
Тіло, сковане льодом,
Просить, а ти не чуєш,
Сонце сама замуруєш над ним.