Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

О-о!.. мудрий, бо німий...

О-о!.. мудрий, бо німий...

Я не хочу того всього за собою забирати,
І не можу вже ніколи нові гори малювати.
Плакати не час, ніхто не хоче того знати,
Тільки сльози будуть довго свої знаки малювати.
Плакати не час, гаряче море тихо впало.
Я лишився на піску і там, де риби повмирали,
Вже не чути наші кроки, там нема чого ходити.
Я лікарства не шукаю, бо ним можна отравитись...

О-о!.. мудрий, бо німий...

О-о!.. мудрий, бо німий...

На даху треба дивитися в небо
І обережно ходити не треба,
Бо дах — то є місце, де ходить птах.
Це — дах.

На даху треба сісти на комин
І повдихати той дим, що виходить,
Бо дах — то є місце, де ходить птах.
Це — дах.

На даху добре...
На даху добре...

На даху треба закрити очі,
Скакати у хмари білої ночі,
Бо дах є високо, але крил не треба
На дах...

Що треба на даху, я знаю добре,
Бо курс я пройшов ходіння по сходах,
Але я не хочу, щоб ще хтось сюди заходив...

Той вітер — то страшний дивак
І зовсім робить всьо не так.
Якби я силу його мав,
До купи хмари би збирав.

Най буде дощ,
Най миє нас,
Най змиє бруд
За весь той час...

Зимні краплі моїх сліз
Вкрили землю, як роса.
Хто не спав, не бачив снів,
А я завжди тільки спав.
Через то коли відкрив
Очі, сльози потекли.
Не спинити вже тих сліз,
Такі файні були сни.

Най буде дощ,
Най миє нас,
Най змиє бруд
За весь той час...

Втікає дим крізь пальці,
Не втримати його в руках.
І скільки не старайся,
Він собі як вільний птах.
А я так хтів тримати дим,
Затиснув пальці аж до крові.
Та залишились пусті
Мої скривавлені долоні.

Най буде дощ,
Най миє нас,
Най змиє бруд
За весь той час...

Так кожен день,
Постійно цілий час
Я роблю своє діло,
Ніц не маю до вас.
І кожен день я кажу
«Альо» в телефон,
І кожен день
Я плюю на шкло.

Наприклад...

І кожний ранок
Я виходжу на балкон.
Якісь бики мішають
Для будови бетон.
А я собі стою
В своїх зелених трусах.
Захочете дістати,
Я залізу на дах.

Наприклад...

А як я маю досить
Тих дурних муравлів,
Побути на їх місці
Я б ніяк не хотів.
Всі лазять десь
І носять собі
Всяку фіґню.
Я ліпше йду додому,
Може, трохи посплю.

Ти танцювала так близько до мене,
Ти танцювала так довго,
Шо я постарівся і чуть не вмер.
Ти танцювала небезпечно для себе,
Загасло світло, музика стала —
І шо тепер?

То є наш останній танець...
Танцюй — покажи ше раз.
То є наш останній танець...
Не плач — поки маєм час.
То є наш останній танець...
Малюй тіні наших рук.
То є наш останній танець...
Забудь — просто йди на звук.

Ти танцювала так легко, як небо,
Ти танцювала так дивно, шо я
Забувся і не зняв той фільм.
Ти танцювала, не жаліючи себе.
Останній вихід — публіка встала —
І шо тепер?

Вчора на паркеті хтось забувся свої зуби,
Певно, Юрік трохи випив і, напевне, знов забуде.
Лампи не світили, було ще не дуже пізно,
В туалеті знов місились — то є наше місто.

Торбин на балконі випив зовсім небагато,
То для мене є смертельно, як два пальці обісцяти.
Колонки сильно гупали, стояли всі на місці,
Шкло і технологія, а збоку — наше місто.

П’ятниця, субота і неділя — порнографія,
Бо то є сателіт, а не просто фотографія.
Кнопки натискає Саня Скрябін, мій колега,
Треба вміти натискати, а не вмієш — то не треба.

Зоська має риби, і я тоже хочу мати,
Я не буду ніц робити, буду риби годувати.
Я знаю, що в тістечках можна кожен день поїсти,
Ну, бо хулі тут робити, якшо то є наше місто?

Ми — діти країни з червоними зірками,
великими бровами і стабільними рублями,
ми — діти революції — кров з молоком
І вся наша історія — то радіо «Шансон».
Ми — діти країни, якої вже немає, і до сих пір
нас часом ше совками називають,
Але ми — українці, нормальні, здорові,
Напишем своїм дітям правильну історію.