Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

Наші хлопаки давно не люблять сало,
Наші хлопаки не носять шаровари,
Наші дівчата вміють нас любити,
Бо наші — найкращі — чого нам ше хотіти?!

Ми ходимо по вулицях з своїми рюкзачками,
Ми добре розбираємось — де ліво, а де право.
Стидайтеся, панове, Україна — то не Африка,
І ми давно не чумаки, і ви давно не мавпи.
Ми гуляєм вечером з дівчатами,
Бо ми їх любим і в нас дівчат багато,
І діти будуть в нас нормальні і здорові,
І ми їм напишем правильну історію.

Наші хлопаки давно не люблять сало,
Наші хлопаки не носять шаровари,
Наші дівчата вміють нас любити,
Бо наші — найкращі — чого нам ше хотіти?!

Відкрий ті свої очі, підемо над став,
Там всі прозорі хвилі — я руками їх брав.
Відкрий і подивися, я боюся тут сам,
Вже темно за дверима, але ти не вмирай...

Тільки ти не вмирай...

Ти маєш дивне світло у своїх очах,
Відкрий мені їх, бо їсть мене страх.
Холодні твої руки — я боюся їх сам,
Загрію тобі пальці, тільки ти не вмирай...

Але ти не вмирай...

Відкрий ті свої очі, підемо над став,
Там всі прозорі хвилі — я руками їх брав.
Тихенько риби плачуть, і ми підем туда,
Ніколи не побачать нас — глибока вода там.

А ти не вмирай...
Глибока вода...
Тільки ти не вмирай...

Тільки ти не вмирай...

Тільки ти не вмирай...

He клич мене туда, там тихо й зимно.
Брехня, моя брехня солодка, як крила.
Не дай...

Не дай, шоб бачив я, як плачуть твої очі,
Не дай, шоб злий язик будив нас серед ночі.

Не клич, я не піду, бо більше не треба,
Дороги не завжди збираються в небо.
Не дай...

Не дай, шоб я лишив тебе, нам буде тяжко,
Не дай забути сни, без того жити страшно,
Не дай, шоб бачив я, як плачуть твої очі,
І не дай, шоб злий язик будив нас серед ночі.

Не йди ніде, я сплю на твоїх колінах.
Не кожен день встає сонце на стінах.
Не дай...

Не дай, шоб я лишив тебе, нам буде тяжко,
Не дай забути сни, без того жити страшно,
Не дай, шоб бачив я, як плачуть твої очі,
І не дай, шоб злий язик будив нас серед ночі.
Не дай...

Я дерева вкрию, бо вже низько хмари є тяжкі,
Хтось води налиє, бо так сумно, тихо без води.
Я з тобою піду, бо пора вже нам кудась піти,
Ми принесем снігу і насиплем землю на горби.

Не засипай ті ями...

Я дорогу знаю, я то бачив вже не раз, як спав,
Я роботу маю, ше такої я ні раз не мав.
Ми вже скоро прийдем, я тебе занесу аж наверх,
Ти не хочеш світла, бо його тут забагато.

Небо висить, моє небо,
Небо висить, моє небо.
Я хочу скинути небо, небо,
Я хочу скинути небо, небо.

Летять мої хмари,
Хмари летять, мої хмари.
Я хочу копати хмари,
Я хочу копати хмари, хмари.

Хмари летіли тут, хмари,
Небо висіло тут, небо.
Назад завішайте небо,
Назад завішайте небо, небо.

Назад завішайте небо,
Назад закидайте хмари.
Назад завішайте небо,
Я хочу скинути небо...

Ніколи не знав і не бачив, як то є,
Напевно, я спав, не рахуючи ночей.
Далеко втікав, пам’ятав, шо люди злі,
Ніхто не впізнав свої сльози на мені.

Небо каже: йди сюда...
Небо каже: йди...

Довго шукав тихе місце, теплий дім,
Бо, видно, нема бідним сонця на землі.
Я побудував собі сходи аж до хмар,
І добре є там...

Красива і добра, подібна на Бога,
Розумна і мудра, і зовсім не нудна.
Неділя — день раю — заскоро нам минає,
Я маю відмазу, шоб не вмерти відразу...

Пережити понеділок, вівторок, середу, четвер,
Мити зуби і не хтіти бачити тебе.
Без тебе понеділок, вівторок, середа і знов
Довга п’ятниця, субота — в неділю вся любов.

Поїду на шару, трамваї задаром,
На квіти для тебе дістану гроші з неба.
І місця багато без тебе, я не можу спати,
Самому погано, а треба знов так само от...

Пережити понеділок, вівторок, середу, четвер,
Мити зуби і не хтіти бачити тебе.
Без тебе понеділок, вівторок, середа і знов
Довга п’ятниця, субота — в неділю вся любов.