Світлана Дремлюк - На кленовім мості

Здесь есть возможность читать онлайн «Світлана Дремлюк - На кленовім мості» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Черкаси, Год выпуска: 2005, ISBN: 2005, Издательство: Ю.А.Чабаненко, Жанр: Современная проза, Поэзия, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

На кленовім мості: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «На кленовім мості»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Повнота духовної зрілості, що росла в чистоті сумління і душевної світлості, де вибаглива і тонка чутливість до краси і багатства природи, до краси і шляхетності людської сутності в її щирих виявах у парі з гідністю і глибоким розумом — дають кожному слову цієї збірки природну і органічну неповторність і свіжість, ту художню таїну, що стає закономірним явищем у будь-якому мистецтві, а надто в літературі.

На кленовім мості — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «На кленовім мості», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

До того ж, наші люди, налякані голодоморами й війнами, прагнули зробити запаси. Запаси усього: одягу, сірників, мила, солі, цукру.

Тепер усе є, але грошей мало, а надто, щоб зробити запас. Зляться на проклятих капіталістів: у них є гроші... Уявляють, як десь там, «за бугром», «добре жити», зовсім, як у серіалах. Правда, поміркованіші, чи ті, що вже спробували «у них», знають твердо: добре там, де нас немає.

У суспільстві завжди була моральна й матеріальна нерівність, але за радянської влади вона була прихованою. Зараз вона стала аж надто очевидною. І це теж виводить з терпіння наших громадян: робили, робили, а що маємо?

«Маємо те, що маємо,» — уїдливо й мудро заявив колишній президент України Леонід Кравчук. Авжеж, маємо те, що не було до кінця розкрадене й привласнене.

І тоді пригадуються слова великої Українки — Лариси Косач: «А ми, українці, такі люди: плачемо, плачемо та нарікаємо. Нарікаємо та плачемо і... мовчимо.»

То хто ж нас почує, якщо ми мовчатимемо?!

2001-2003 рр.

Нове намисто

(новели)

«Ой, горе тій чайці...»

Баба Тодося жила на тихій вуличці. І хоч недалеко проклали асфальтовану дорогу, взимку цю бокову вулицю часто перемітало снігом — сюди майже ніхто не їздив, мало хто ходив, бо жили здебільшого немолоді люди. Протопчуть або просиплять посеред вулиці стежку — і ступають в рядочок: одні на роботу чи на базар, а дітвора в школу.

Баба взимку майже не виходила на дорогу: сяк-так прогорне стежечку до старої похиленої криниці, до повітки, де зберігалось паливо, винесе щось курям і Рябкові — та й у хату. На старість стала боятись холоду, а ще дужче — застудитись і захворіти або (борони Боже!) упасти. Все було каже: «Не приведи, Господи, в холода помирати... Тільки людям клопоту завдаси».

Топливо чи воду баба Тодося заносила вдень. Якщо відро було повне, то переставляла його поперед себе по стежці: два-три метри пронесе і поставить, щоб дух перевести.

Хліб Тодосі взимку теж непросто доставався: коли-не-коли правнучок її давньої подруги Ганни занесе, а то й молода сусідка Ольга змилостивиться, чи товариш молодшого сина Петя Нездолій завітає з «продовольчим пакетом», як він називає те, що кладе в торбинку. Буває там і олійка, і цукор, і крупа яка чи борошно. Але таке трапляється на свята, бо Петя живе далеко, та й клопотів у нього багато.

Як не слизько і не дуже холодно, баба Тодося й сама «поплутає» до магазину в центрі села, щоб купити і хліба, і якусь макаронину чи крупу, сірники. Склавши куплене, погомонівши з кимось, якщо в магазині є люди, баба зв’язує ручки сумки платком, просить, щоб піддали, і рушає. Однією рукою тримає вузол платка, а другою спирається на палицю: так безпечніше. Додому йде довго і важко, навіть не зупиняється, щоб побалакати з ким, хоч і дуже кортить. Тільки здоровкається, призупиняючись, і простує далі: взимку день короткий, треба завидна до хати добратись, щоб, бува, не впасти де.

Рябко вже виглядає, махає хвостиком, скавучить, притупцюючи від нетерпіння: видно, скучив за бабою. От баба йому й розказує, як ішла, кого бачила, а він, перехиляючи голову набік, дивиться на неї розумними очима і слухає...

Кожного місяця баба Тодося найдужче чекала 9-го числа, бо тоді, якщо це не випадало на неділю, поштарка Настя приходила з пенсією. Кароока усміхнена Настя приносила в хату сонце і свято. Баба пригощала її яблучком чи узваром, а якщо було холодно — чаєм із трав. Садила за стіл, дивилась на привітне молоде обличчя дівчини і тихо раділа... А Настя, метка, весела, ніколи не відмовлялась від бабиного частування, розуміючи, наскільки одинока ця стара жінка.

Поштарка розказувала сільські новини, передавала бабі Тодосі привіти від приятельок і знайомих, а по хаті бігали-стрибали сонячні зайчики від її привітного голосу й сміху. Пощебетавши коло баби хвилин десять, Настя швиденько збиралась і бігла далі, а баба дивилась їй услід, посміхаючись. На якийсь час на серці ставало легко, аж світліло, немов несподівано поверталось щось втрачене. Може, від того, що Настя незмінно називала її «бабусенькою» і обіймала, прощаючись.

Свято швидко закінчувалось, і самотність тоскними очима знову починала виглядати з кожного кутка. Баба часом рішуче відганяла її: то бралась за якусь роботу надворі, то дивилась у вікно, як хто вулицею проходив, а Рябко давав «сигнал». Частіше ж — просто читала молитви.

Часто подумки, а то й вголос баба Тодося розмовляла зі своїм Василем. Згадувала, як хату будували, як синам раділи, як ладилось у них усе в господарстві, хоч і в бідності жили. Коли ж це було’? Мабуть, в якомусь іншому житті, де була радість і надія, була злагода, бувало й горе, та не було розпачу. А потім настав морок і сонця не стало... Хіба ота молода ясноока дівчина у весільному вінку на фотографії — вона, Тодося? Але поруч — то вже безпомилково її Василько, усміхнений, щасливий... Вона дивиться на рідне обличчя, темний кучерявий чуб, кремезну постать і шепче: «Василечку, рідненький, де ж ти упокоївся? Де твої білі кості лежать? Хоч би могилку було найти... Он скільки солдатських вдів їздило і в Білорусь, і в Росію, навіть до Польщі й до Чехії їздили на могили своїх чоловіків. А її Василько — „без вісті“... Як пішов у сорок першому, то тільки одного листа й одержала, зовсім короткого, всього кілька речень, що, мовляв, жив-здоров, скоро в бій, бережи хлопців і себе. Не вберегла...»

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «На кленовім мості»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «На кленовім мості» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Світлана Талан - Повернутися дощем
Світлана Талан
Світлана Талан - Оголений нерв
Світлана Талан
Світлана Поваляєва - Ексгумація міста
Світлана Поваляєва
Світлана Поваляєва - Замість крові
Світлана Поваляєва
Світлана Поваляєва - Сімурґ
Світлана Поваляєва
Алексей Кленов - Игра без правил
Алексей Кленов
libcat.ru: книга без обложки
Игорь Кленов
Світлана Алексієвич - Цинкові хлопчики
Світлана Алексієвич
Світлана Талан - Купеля
Світлана Талан
Отзывы о книге «На кленовім мості»

Обсуждение, отзывы о книге «На кленовім мості» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x