Маргарет Этвуд - Заповіти

Пробачте. Відволіклася. Далі в казці було ось що.

Мисливець із собаками прибуває на це саме місце. Лисиця випробовує всі свої трюки, але її хитрощі вичерпуються, вона гине. Тим часом кішка залізла на дерево і незворушно за всім цим спостерігає.

— Не така вже ти й розумна! — глузує вона.

Чи промовляє ще щось таке само недобре.

На світанку Гілеаду я часто питала себе, лисиця я чи кішка. Крутитися мені й вивертатися, використовуючи таємниці, якими я володію, щоб маніпулювати іншими, чи стулити рота й радіти вже тоді, як інші самі себе перехитрують? Вочевидь, у мені було потроху від кожної, бо — на відміну від багатьох інших — я досі тут. Досі маю свої трюки. І сиджу високо на дереві. Та Тітка Елізабет нічого не знала про ці роздуми.

— Чесно, я не знаю, — відповіла вона. — Може, кішка.

— Так, — мовила я. — Я вас сприймаю як кішку. Але тепер, здається, вам варто пробудити в собі лисицю.

Я трохи помовчала й продовжила:

— Тітка Відала намагається вас підставити. Вона заявила, що ви звинувачуєте мене в єресі та ідолопоклонстві, водночас підкладаючи до моєї статуї яйця й апельсини.

Тітка Елізабет стривожилася.

— Це неправда! Для чого Відалі таке казати? Я ніколи не заподіяла їй шкоди!

— Хто може розгадати таємниці людської душі? — мовила я. — Ніхто з нас не вільний від гріха. Тітка Відала амбітна. Можливо, вона завважила, що ви де-факто друга в ієрархії після мене. — Тут Елізабет аж засяяла: це була для неї новина. — Вона мала дійти висновку, що ви таким чином стаєте наступною в лінії наслідування тут, в Ардуа-холі. Вона, певно, обурилася, вважаючи себе вищою за вас, та й за мене теж, бо від самого початку вірила в Гілеад. Я немолода і здоров’я маю не найкраще. Вона мала вирішити, що для того, аби зайняти належну позицію, їй необхідно вивести вас із гри. Звідси й походить її бажання встановити нові правила, які зроблять нелегальними приношення до моєї статуї. Встановити покарання. Певно, її мета — домогтися мого вигнання з рядів Тіток, та й вашого також.

Елізабет уже ридала.

— Як вона може бути такою мстивою? — схлипувала вона. — Я думала, що ми подруги.

— На жаль, дружба може бути неглибокою. Не переймайтеся: я захищу вас.

— Я надзвичайно вдячна вам, Тітко Лідіє. Ви така цілісна натура!

— Дякую, — відповіла я. — Та я хочу, аби ви дещо для мене зробили.

— О, так! Звісно! — вигукнула вона. — Що саме?

— Я хочу, щоб ви лжесвідчили.

То було непросте прохання: Елізабет сильно ризикувала. Гілеад суворо ставиться до лжесвідчення, хоча, будьмо відверті, це нерідко трапляється.

Перший день для мене як утікачки Джейд випав на четвер. Мелані стверджувала, що я народилася в четвер, тож далеко піду, — це було в старому віршику, де також говорилося, що хто у середу з’явився, той сльозами геть умився. Тож коли у мене бував похмурий настрій, я казала, що вона просто переплутала день — насправді то була середа, а вона відповідала, що це неправда: звісно ж, усе було не так і вона точно знає, коли я народилася, — хіба ж можна таке забути?

У будь-якому разі був четвер. Я сиділа схрестивши ноги на тротуарі разом із Гартом, вбрана у чорні колготки з діркою (їх мені дала Ада, а от дірку я зробила сама) і пурпурові шорти зверху. Мої поношені сріблясті кросівки мали такий вигляд, наче їх перетравив єнот. Зверху був несвіжий рожевий топ без рукавів — Ада сказала, що моє нове тату має бути видно. На поясі була зав’язана сіра толстовка, на голові чорна бейсболка. Одяг мені не пасував — мав виглядати так, наче я витягла його зі сміття. Свіжопофарбоване зелене волосся я вимастила так, щоб здавалося, наче я ночую де випаде. Зелений колір уже потьмянів.

— Чудовий маєш вигляд, — сказав Гарт, побачивши мене в усій красі, готову до виходу.

— Чудовий, як лайно, — відповіла я.

— Круте лайно, — завважив Гарт. Я подумала, що він просто намагається бути до мене добрим, і це було огидно. Я хотіла, щоб він справді так думав. — Але як будеш у Гілеаді, доведеться зовсім перестати лаятися. Може, навіть хай вони тебе від цього відвернуть.

Я мала запам’ятати багато інструкцій. Нервувала — була впевнена, що облажаюся, але Гарт сказав, щоб я поводилася як дурепа, а я подякувала за це «як».

Фліртувати я не вміла. Ніколи раніше цього не робила.

Ми влаштувалися біля банку. Гарт сказав, що це найкраще місце, якщо хочеш легких грошей: люди, які виходять з банку, більш схильні подавати. Зазвичай це місце було закріплене за жінкою на інвалідному візку, але «Мейдей» заплатили їй, щоб вона перебралася деінде на стільки часу, скільки нам буде потрібно: Перлові Діви мали свій маршрут, і ця точка лежала на ньому.