Маргарет Этвуд - Заповіти

Стільки людей дивилися повз мене…

— Здається, мені це сподобається, — сказала я.

— Ні, — заперечила Бека. — Саме тому вона така страшна.

Пола приїхала до Ардуа-холу, щоб спробувати мене переконати. Тітка Лідія сказала, що мені слід із нею зустрітися та особисто запевнити в істинності й праведності мого рішення, тож так я й зробила.

Пола чекала на мене за рожевим столиком кав’ярні Шлефлі, де нам в Ардуа-холі дозволено приймати відвідувачів. Вона була дуже зла.

— Ти хоч уявляєш, скільки зусиль ми з твоїм батьком доклали, щоб забезпечити зв’язок із Командором Джаддом? — запитала вона. — Ти зганьбила свого батька!

— Належати до Тіток — це зовсім не ганьба, — побожно сказала я. — Мене покликано до вищого служіння. Я не можу цьому опиратися.

— Брешеш, — просичала Пола. — Ти не з тих дівчат, яких виділятиме Бог. Я вимагаю, щоб ти негайно повернулася додому.

Я раптово зірвалася на ноги й жбурнула горнятко на підлогу.

— Як ти смієш сумніватися у Божій Волі?! — мало не криком промовила я. — Твій гріх викаже тебе!

Я не знала, про який гріх ідеться, але ж кожен має за собою якийсь гріх.

— Поводься божевільно, — настановляла мене Бека. — Тоді тебе ні за кого не захочуть видавати, бо ж їм доведеться відповідати, якщо ти утнеш щось жорстоке.

Пола була заскочена зненацька. На мить їй забракло слів, але вона швидко оговталася і процідила:

— Тіткам потрібна згода Командора Кайла, а він ніколи її не дасть. Тож збирай речі, бо ти їдеш зі мною, негайно.

Однак саме тоді до кав’ярні зайшла Тітка Лідія.

— Можна з вами поговорити? — звернулася вона до Поли.

Вони пересіли за стіл трохи далі. Я намагалася прислухатися до того, що говорила Тітка Лідія, але нічого не чула. Утім, коли Пола підвелася, у неї був хворобливий вигляд. Вона вийшла з кав’ярні, не зронивши ані слова, а пізніше того самого дня Командор Кайл підписав офіційний дозвіл, що передавав владу наді мною Тіткам. Лише через багато років я дізналася, що саме Тітка Лідія сказала Полі, аби змусити її мене відпустити.

Далі я мала пройти співбесіди з Тітками-Засновницями. Бека порадила, як найкраще поводитися з кожною з них: Тітка Елізабет захоплювалася відданістю вищому благу, Тітка Гелена воліла б закінчити якнайшвидше, а от Тітку Відалу тішили підлабузництво й самоприниження, тож я була готова.

Перша розмова була в мене з Тіткою Елізабет. Вона запитала, чи я була проти шлюбу як такого чи ж саме з Командором Джаддом? Я сказала, що проти шлюбу загалом, і схоже, їй це сподобалося.

Чи подумала я про те, що моє рішення може вразити почуття Командора Джадда — завдати йому болю? Я мало не відповіла, що Командор Джадд на позір узагалі не має почуттів, та Бека попереджала, аби я не говорила нічого зневажливого, бо Тіткам це не сподобається.

Я сказала, що молюся за Командора Джадда, бо він заслуговує на щастя, і я впевнена, що інша Дружина його йому подарує, але Божественне Провидіння сказало мені, що я не зможу зробити його щасливим у такий спосіб, і взагалі нікого з чоловіків, і мені хочеться присвятити себе служінню всім жінкам Гілеаду, а не одному чоловіку й одній родині.

— Якщо ти справді так вважаєш, то духовно маєш усі передумови для того, щоб дуже добре влаштуватися тут, в Ардуа-холі, — промовила Тітка Елізабет. — Я голосуватиму за те, щоб узяти тебе на випробний термін. Через шість місяців ми побачимо, чи це життя — насправді та дорога, для якої тебе обрано.

Я багато разів їй подякувала, раз у раз повторювала, яка я вдячна, і вона, схоже, була вдоволена.

Розмова з Тіткою Геленою була не особливо змістовною. Вона щось писала в нотатнику і не дивилася на мене. Сказала, що Тітка Лідія вже все вирішила, тож, звісно, вона із цим погодиться. Натякала, що я нудна і марную її час.

Інтерв’ю з Тіткою Відалою було найтяжчим. Вона була однією з моїх учительок і вже у школі мене недолюблювала. А тепер сказала, що я ухиляюся від виконання свого обов’язку, і якщо дівчині дано жіноче тіло, вона зобов’язана запропонувати його як священну жертву Господу заради слави Гілеаду й людства і для виконання завдання, яке приписане таким тілам від самого Творення, бо такий закон природи.

Я сказала, що Господь дав жінкам й інші таланти, як-от ті, якими він наділив її. Вона запитала, про що йдеться. Я відповіла, що це дар уміння читати, яким обдаровано всіх Тіток. Вона сказала, що Тітки займаються святим читанням у служінні всьому тому, про що йшлося раніше (вона знову все це перерахувала), — і чи вважаю я себе достатньо очищеною для цього?