Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

— А я кажу, що це все дурниці. Я бачив достатньо дивних речей.

— І що ж мені робити далі?

— П'ємо далі, потім — спати.

— Чудово.

Ван Мяо не мав уявлення, як він опинився у своїй машині. Прокинувшись без кошмарних сновидінь на задньому сидінні автомобіля, він не думав, що проспав довго. Але поглянувши на обрій, побачив, що сонце вже ховається на заході. Він вийшов з машини. Навіть незважаючи на те що випивка з самого ранку наповнила його тіло стомливою млявістю, почувався набагато краще. Озирнувшись, він зрозумів, що перебуває біля одного з кутів Забороненого міста. Призахідне сонце висвітлювало жовті дахи стародавнього палацу і відбите світло розсипалося золотими брижами на поверхні оточуючого рову. В його очах світ знову ставав стабільним і передбачуваним.

Він так і просидів, насолоджуючись знову набутими тишею і спокоєм, до настання темряви. Уже добре знайомий чорний «Фольксваген Сантана» виринув з потоку машин, перетнув вулицю і зупинився прямо перед ним. Да Ши не поспішаючи вийшов з автомобіля.

— Відіспався нарешті? — як завжди голосно гаркнув Да Ши.

— Так. І що тепер?

— Твої плани? Йди додому, повечеряй, випий ще трохи і лягай спати. Ось так.

— А далі?

— Далі? Іди на роботу, як зазвичай.

— Але зворотний відлік... Залишилася тільки 1091 година.

— Та забий на цей довбаний зворотний відлік! Зараз найголовніше упевнитися, що ти повернувся в норму і з глузду не з'їдеш, як інші. Тоді ми зможемо повернутися до обговорення всього іншого.

— Да Ши, я тебе благаю, розкажи мені, що насправді діється?

Да Ши допитливо подивився на Ван Мяо й усміхнувся:

— Те саме, майже дослівно, я неодноразово говорив генералу Чану. Ми з тобою товариші по нещастю, ти і я. Буду з тобою відвертим: я ані чорта не знаю важливого. Я занадто дрібний комар, і мене не вшановують привілеєм доступу до секретної інформації. Іноді мені здається: усе, що відбувається, лише нічний кошмар.

— Але ти явно знаєш більше, ніж я.

— Гаразд, розповім тобі, що знаю сам, — відповів Да Ши. Він вказав рукою на протилежний бік вулиці, на огороджувальний парапет рову, що оточує Заборонене місто. Вони знайшли вільне місце і присіли. Внизу на поверхні води виднілися відблиски вогнів міста, і їхні тіні то коротшали, то подовжувалися синхронно з брижами на воді.

— Суть моєї роботи полягає в умінні поєднати факти, події, речі, які здаються непов'язаними на перший погляд. Правильно підбереш комбінацію — у нагороду здобудеш правду. Дивні речі кояться вже деякий час, — продовжив Да Ши. — Наприклад, безпрецедентна хвиля злочинності захлеснула академічні кола і науково-дослідні інститути. Звичайно, тобі відомо про вибух на будівельному майданчику прискорювача заряджених часток у Лянсянє і про те вбивство Нобелівського лауреата... з дуже дивним мотивом: не через гроші або через помсту. Немає і політичного підґрунтя, просто чисто деструктивне діяння. Інші дивацтва, хоч і не пов'язані безпосередньо з криміналом, не здаються від того зрозумілішими і логічнішими. Діяльність цих «Рубежів науки», самогубство академіків. Екологічні активісти також не сходять з передовиць: натовпи протестувальників на будівництвах атомних і гідроелектростанцій з вимогою скасувати рішення про будівництво; усі ці комуни «повернення до природи» та інші супутні ідеї... Ти давно був у кіно?

— Та я не особливо захоплююся.

— Усі недавні блокбастери, як на підбір, експлуатують одну і ту саму ідею: у постапокаліптичному світі на тлі зруйнованої цивілізації живуть у гармонії з природою невеликі сільські громади. Гарні, здорові чоловіки і жінки займаються ремеслами, обробляють поля, тчуть на тлі смарагдових гір і кришталево чистих джерел. Режисери наввипередки твердять, що їхні картини зображують «прекрасне життя в природному середовищі до того, як наука і техніка спотворили навколишню природу». Візьми хоча б фільм, знятий за «Персиковим джерелом» [40] Прим. перекл. «Персикове джерело» （ 桃花源 記 , Táohuā YuánJì） — один з найвідоміших прозових творів китайського поета Тао Юаньмін （陶渊明, TáoYuānmíng, 365–427）, написаний у 421 році. Сюжетно є утопічною картиною досконалого життя, що полягає у занятті сільською працею далеко від суєтних міст. — хто в здоровому глузді захоче дивитися таке? Але вкладають сотні мільйонів, щоб зняти подібне. Навіть проводився конкурс із призовим фондом у п'ять мільйонів на кращий твір, що описує найогидніше майбутнє, яке чекає на людство. В результаті вони навіть екранізували сценарій переможця, убухано ще кілька сотень мільйонів! А, як? Потім ці всі дивні культи і секти, що виникають повсюдно, немов гриби після дощу. І всі лідери, як на підбір, мають бездонні кишені...