Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Він зняв 3K-окуляри і безсило прихилився спиною до колеса автомобіля. Його зір знову відображав звичну картину нічного міста, але його очі блукали, вишукуючи таємні послання у навколишній дійсності: ось біля входу в зоопарк світиться ряд неонових ламп і одна з них мерехтить, готова перегоріти остаточно. Поруч — невелике деревце, його листочки тремтіли на нічному вітрі, час від часу безсистемно виблискували, відображаючи вогні вуличних ліхтарів. Вдалині на шпилі будівлі Пекінського виставкового центру, спорудженого у сино-радянському архітектурному стилі, так само мерехтіла червона зірка, ловлячи відблиски вогнів нічного міста...

Ван Мяо намагався інтерпретувати всі ці мерехтіння через призму азбуки Морзе. Він, здавалося, навіть вловлював цей код у мерехтінні на поверхні калюжі близько узбіччя і в лясканні полотнищ прапорів, що розвіваються на вітрі. Намагаючись одночасно розшифрувати всі ці послання, він відчував невблаганний біг примарного зворотного відліку, секунда за секундою...

Загубив лік часу й отямився тільки тоді, коли з будівлі вийшов заспаний співробітник планетарію і запитав, чи закінчив він свої спостереження. Але вся його сонливість одразу ж зникла, тільки-но він побачив обличчя Ван Мяо. Забравши 3K-окуляри й упакувавши їх у валізку, він ще кілька секунд подивився на Ван Мяо і практично кинувся навтьоки.

Ван Мяо вийняв мобільний і набрав номер Шень Юйфей. Вона знову відповіла майже одразу. Мабуть, страждає на хронічне безсоння.

— Що станеться після закінчення зворотного відліку? — знесилено запитав Ван Мяо.

— Я не знаю, — коротко відповіла жінка й поклала слухавку.

Що може статися? Може, мене спіткає доля Ян Дун. Може, станеться природна катастрофа, масштабніша від того цунамі в Індійському океані, яке застало мене десять років тому на узбережжі? І нікому не спаде на думку пов'язати те, що трапилося, з моїми дослідже-ннями нанотехнологій. Може, кожна з великих катастроф, включно з двома світовими війнами, виникала по закінченні ось таких зворотних відліків? Може, щоразу була ось така людина, як я, що була реально винна в події, але ніхто просто не здогадався пов'язати це?

Або, може, цього разу це провісник повного знищення світу? У цьому збоченому світі це могло б стати порятунком...

Одне він знав максимально точно: незалежно від того, що станеться в кінці відліку, тисяча годин, що залишилася до невідомого фіналу, стане для нього справжнім пеклом, і муки припиняться тільки з повним розпадом його особистості.

Перед світанком Ван Мяо сів у машину, від'їхав від планетарію і почав безцільно кружляти порожніми прилеглими вулицями. Але він не міг змусити себе їхати надто швидко, відчуваючи, що чим швидше машина рухатиметься, тим швидше йтиме зворотний відлік. Коли на сході зачервоніла смужка неба, він припаркувався і так само безцільно пішов уперед.

Його розум не сприймав жодних інших думок, тільки цифри зворотного відліку на тлі червоних ліній реліктового випромінювання. Здається, він перетворився на таймер, який дзвонить безперестанку, але за ким подзвін, було невідомо.

Небо яснішало. Ван Мяо втомлено присів на лавку. Піднявши очі і побачивши, куди його привела підсвідомість, він затремтів.

Він сидів навпроти католицького собору Святого Йосипа на вулиці Ванфуцзин [38] Прим. перекл. Ванфуцзин ( 王府井 , Wángf ǔ jǐng) — вулиця Пекіна, розташована в районі Дунчен (Східне місто), одна з найвідоміших торгових вулиць столиці Китаю. Іноді її називають «перша вулиця в Китаї». . У блідому світлі дня, що зароджувався, три шпилі собору здавалися трьома чорними гігантськими пальцями, що вказують на щось невідоме в космосі персонально для нього.

Ван Мяо підвівся, щоб піти, але зненацька від собору донеслися звуки меси, немов намагаючись його затримати. Сьогодні була не неділя, отже, відбувалася репетиція хору до Великодня, і це був один із найпопулярніших гімнів «Прийди, Дух Святий». Слухаючи величну ораторію, Ван Мяо знову відчув, як Всесвіт стискається, на цей раз до розмірів порожнього собору. Його купол був прихований миготливим червоним світлом реліктового випромінювання, і сам він був усього лише комашкою, яка намагається втиснутися в щілину між кам'яних блоків підлоги. Він знову почувався безпорадним немовлям і відчув, як невидима гігантська рука заспокоює його трепетне серце. Щось глибоко всередині, що підтримувало його протягом усього життя, раптом покрилося тріщинами, стало м'яким і податливим, як віск, доки остаточно не зруйнувалося. Він закрив очі руками і заридав.