Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Вони повернулися до лабораторії рівно о першій годині ночі. Якраз вчасно. Стабільна плоска зелена лінія на екрані монітора почала рухатися — зігнулася в невелику криву з неоднаковими інтервалами між сусідніми гострими верхівками. Амплітуда хвилі наростала, і ось уже лінія забарвилася в червоний, подібно до шкіри змії, що наповнюється кров'ю після зимової сплячки.

— Це, мабуть, неполадки із СОВЕ! — із жахом мовив Ша Жуйшань, спостерігаючи за повзучою кривою.

— Немає жодних неполадок, — тихо відповів Ван Мяо. Тон його був надзвичайно спокійний. Стикаючись із такими знаменнями вже неодноразово, він навчився досягати повного самовладання.

— Невдовзі ми знатимемо точно, — сказав Ша Жуй-шань, переходячи до двох інших терміналів. Він почав гарячково вводити команди, щоб вивести на монітори дані з двох інших супутників — WMAP і Планк.

Тепер на моніторах синхронно побігли криві сигналів із трьох супутників. І вони були абсолютно ідентичні.

Ша Жуйшань різко схопив ноутбук і ввімкнув його. Під'єднавши мережевий кабель, він підняв слухавку телефону. Не маючи можливості чути абонента, Ван Мяо все ж зрозумів, що Ша намагається додзвонитися до радіоастрономічної обсерваторії в Урумчі. Він не пояснював Ван Мяо, що робить — його очі були втуплені у віконце браузера на ноутбуці. Лунало тільки важке хекання.

Через кілька хвилин червоний сигнал з'явився у вікні браузера — синхронний з іншими трьома.

Три супутники і наземна обсерваторія безпристрасно підтверджували: Всесвіт замерехтів.

— Ви можете пустити на друк криву? — запитав Ван Мяо.

Ша Жуйшань витер краплі липкого холодного поту і кивнув. Занімілою рукою підвів курсор миші і натиснув кнопку «Друк». Ван Мяо видер з лазерного принтера перший роздрукований аркуш і став олівцем наносити сигнали згідно з таблицею Морзе, виходячи з відстані між піками хвилі.

. - - - - , . - - - - , . . . . . , - - - . . , - - . . - - , . . - - - , . . . . - , - - . . - - , . . . - - , - - . . . , це виходить 1108:21:37.

. - - - - , . - - - - , . . . . . , - - - . - - , . . . - - , - . . . . , — 1108:21:36, відповідно.

. - - - - , . - - - - , . . . . . , - - - . . , - - . . - - , . . - - - , . . . . - , - - . . - - , . . . - - , . . . . . , – 1108:21:35.

Зворотний відлік триває, тепер уже в масштабах Всесвіту. Дев'яносто дві години минули, залишилося 1108 до обнулення.

Ша Жуйшань нетерпляче міряв кроками приміщення лабораторії, зупиняючись час від часу, щоб зазирнути через плече Ван Мяо на ряд цифр, який з'являвся.

— Ви справді не можете мені сказати, що взагалі коїться? — не витримав Ша, одразу перейшовши на крик.

— Я справді не можу пояснити це вам, докторе Ша. Повірте мені, — Ван Мяо відіпхнув від себе купку роздру-ківок, що містили криві сигналу. Вивчаючи послідовності чисел, він пробурмотів:

— Чи може апаратура на трьох супутниках і в обсерваторії одночасно вийти з ладу?

— Ви знаєте, що це неможливо!

— А що, коли це саботаж?

— Це абсолютно неможливо! Одночасно в режимі реального часу підробити дані з трьох супутників і обсерваторії? Це повинен бути якийсь надприродний містифікатор.

Ван Мяо кивнув: він би вважав за краще ідею з саботажем, ніж мерехтливий Всесвіт. Але Ша Жуйшань одразу ж висмикнув із рук цю рятівну соломинку:

— Ми можемо легко, раз і назавжди, розвіяти всі сумніви. Настільки велика флуктуація реліктового випромінювання дає змогу легко побачити її на власні очі.

— Те, що ви говорите, позбавлене всякого сенсу. Довжина хвилі реліктового випромінювання — близько 7 сантиметрів, що на 7–8 порядків перевищує діапазон видимого випромінювання людським оком. Як ви можете його побачити?

— За допомогою 3K-окулярів.

— 3K-окулярів?

— Це один із гаджетів для популяризації науки, які ми зробили для столичного планетарію. Із сьогоднішнім рівнем технологій ми змогли 6-метрову рупорну антену, використану Пензіасом і Вільсоном [37] Прим. перекл. Пензіас, Арно Аллан (ArnoAllanPenzias; народився 26 квітня 1933, Мюнхен) і Вільсон, Роберт Вудро (Robert WoodrowWilson; народився 10 січня 1936 Х'юстон, США) — американські астрофізики, які в 1964 році відкрили реліктове випромінювання й отримали за це Нобелівську премію з фізики в 1978 році. 40 років тому, щоб виявити реліктове випромінювання, зменшити до розміру пари окулярів. Також ми поставили пристрій для перетворення 7-сантиметрових хвиль реліктового випромінювання у видиме червоне світло. Тепер нічні відвідувачі планетарію можуть надіти ці окуляри і побачити реліктове випромінювання на власні очі. Ми так само можемо використати ці окуляри, аби упевнитися в тому, що Всесвіт справді мерехтить.