Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

— Потім нас усіх відрядили в оту несусвітню глушину! — гладка здійняла руки до неба. — Дві поїхали в Ше-ньсі, а дві були направлені в Хенань, і всі — у найвіддаленіші і найбідніші закутки. По приїзді ми ще були сповнені запалу і вірили в ідеали, але це довго не тривало. Після важкого дня роботи на фермі ми були настільки втомлені, що навіть не мали сил випрати одяг. Лежачи вночі в хатинах із дірявими стріхами, слухаючи вовче виття, ми поступово позбулися наших мрій і повернулися до реальності. Нас вивезли і кинули в цих Богом забутих селах, і всім до нас було байдуже.

Знову заговорила однорука, втупившись у землю:

— Там, у селі, йдеш, бувало, стежиною по пустках--пагорбах і зустрінешся з іншим хунвейбіном — товаришем або ворогом. Підведеш очі, подивишся: обоє в лахмітті, обоє з ніг до голови в пилюці, бруді і коров'ячому лайні... Нам нічого було сказати одне одному.

— Тан Хунцзін, — продовжила гладуха, втупивши погляд в Є Веньцзє, — так звали ту дівчину, яка завдала смертельного удару твоєму батькові, — потонула в Хуанхе. Тоді сталася повінь, і кількох овець виробничої бригади віднесло високою водою. Секретар парторганізації звернувся до студентів: «Революційна молоде! Настав час випробувати вашу відданість!». Хунцзін і ще троє студентів стрибнули в річку рятувати овець. Це було ранньою весною, і на річці ще місцями зберігся лід. Усі четверо загинули: потонули або від переохолодження, хто знає. Коли я побачила їхні тіла... Я... Я не хочу про це говорити... — вона розридалася.

Худа зі сльозами в очах зітхнула:

— Потім, із часом, ми повернулися в місто. Ну і що з того? Відрахованим зі школи й інституту, засланим у село, не доводиться сподіватися на добре життя. У нас нічого немає. Нас не беруть навіть на найважчу роботу. У нас немає ані грошей, ані майбутнього.

У Є Веньцзє не вистачало слів.

— Нещодавно вийшов фільм, «Клен» називається, — знову заговорила однорука. — Не знаю, дивилася ти чи ні. У заключній сцені стоїть дорослий із дитиною на могилі хунвейбіна, який загинув під час міжфракційних зіткнень, і дитина його запитує: «Вони герої, що загинули мученицькою смертю?». «Ні», — відповідає дорослий. «Тоді вони лиходії?» — продовжує дитина. «Ні», — знову відповідає дорослий. «Тоді хто ж вони?» — не вгамовується дитина. «Просто історія», — відповідає дорослий.

— Чула? Історія! Історія! — гладка сплеснула руками до Є Веньцзє. — Зараз новий час, хто згадає про нас? Хто хоч слово замовить? Скоро в пам'яті людей зітреться будь-який спогад про нас!

Три колишні хунвейбінки пішли, залишивши Є Вень-цзє наодинці зі своїми думками. Понад десять років тому, у той дощовий день, вона так само стояла тут на самоті, дивлячись на тіло вбитого батька. Остання фраза, сказана однією з убивць її батька, нескінченно крутилася у неї в голові.

Призахідне сонце відкидало довгу тінь від стрункої фігури Є Веньцзє. Дещиця надії на виправлення суспільства, яка з'явилася в її душі, випарувалася, як крапля роси на сонці. Від тіні докорів, що вона вчинила вищий акт зради людства, також не залишилося і сліду.

Є Веньцзє непохитно увірувала в правильність своєї ідеї: привнести високорозвинену цивілізацію звідкись із Всесвіту у світ людей.

За півроку після повернення до Університету Цінхуа Є Веньцзє доручили відповідальне завдання: розробити проект великої радіоастрономічної обсерваторії. Вона з групою фахівців об'їздила всю країну в пошуках відповідного місця для розташування обсерваторії. Першими критеріями відбору були суто технічні параметри: на відміну від традиційної астрономії, радіоастрономія не висуває таких високих вимог до стану самої атмосфери, але потребує мінімальної кількості електромагнітних завад. Їхня дослідницька партія переглянула безліч місць, поки не зупинила свого вибору на точці на карті з найнижчим рівнем завад: віддаленій горбистій місцевості на північному заході Китаю.

Навколо простягалися лесові пагорби, майже позбавлені рослинного покриву, порізані ерозійними ущелинами, немов обличчя старого зморшками. Після того як група фахівців визначилася з кількома придатними майданчиками для будівництва обсерваторії, вони зупинилися на короткий відпочинок у селищі, більшість жителів якого все ще мешкали в традиційних печерних житлах. Голова сільськогосподарської комуни розгледів у Є Веньцзє вчену людину і запитав, чи володіє вона іноземними мовами. На її запитання, якими саме, він не зміг відповісти. Але якщо вона усе ж таки володіє, то він пошле когось на вершину пагорба за Бетьюном [78] Прим. перекл. Генрі Норман Бетьюн (1890–1939) — канадський хірург, новатор в хірургії і методах організації допомоги пораненим на полі бою. Прихильник антифашистських поглядів, він брав участь як лікар-доброволець у громадянській війні в Іспанії на боці республіканців. Потім приєднався до китайських комуністів у їхній війні проти японських загарбників, де й загинув. Після смерті він став одним із найбільш шанованих іноземців у Китаї. , тому що їй і фахівцям варто обговорити з ним якісь питання.