Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

У той день увечері я прийшов подивитися на пекло на землі. Море було синяво-чорним, і хвилі під липкою, густою масною плівкою ледь накочували на берег. Пляж був також покритий чорним шаром сирої нафти. Я і ще кілька добровольців шукали пляжі ще живих птахів. Вони борсалися в липкому місиві, немов асфальтові чорні статуї; тільки очі свідчили, що вони все ще живі. Ці благальні очі, що дивляться з-під нафтової плівки, часто приходять до мене в нічних жахіттях. Ми замочували цих бідолах у мийних засобах, намагаючись звільнити від нафти, що прилипла до їхніх тіл, але це було надзвичайно важко: нафтова плівка склеювала все пір'я, і якщо ти додаєш трохи більше зусиль, то пір'я відокремлюється разом із прилиплою нафтою... До вечора більшість птахів загинули. Коли я змучений і весь вимащений нафтою, знесилено впав на чорний пісок пляжу і дивився, як сонце сідало за чорне море, я відчував, що це був кінець світу.

Я не помітив, як батько підійшов до мене ззаду. Він запитав мене, чи пам'ятаю я той скелет дитинчати динозавра. Звичайно, я пам'ятав. Майже повністю збережений скелет динозавра був знайдений під час пошуку нафтових родовищ. Мій батько витратив шалені гроші, щоб викупити його і встановити в дідусевому помісті.

Тоді батько продовжив: «Майку, я розповідав тобі про те, як динозаври вимерли. Астероїд упав на землю. Світ спочатку перетворився на море вогню, а потім настав тривалий період темряви й холоду... Однієї ночі ти прокинувся через кошмарне сновидіння і сказав, що потрапив у ту страшну епоху. Дозволь я тобі зараз скажу те, що хотів сказати ще тієї ночі: якби ти реально жив у кінці Крейдового періоду, я б назвав тебе щасливцем. Епоха, у якій ми з тобою живемо, — набагато страшніша. У цей час темпи вимирання видів життя на Землі набагато швидші, ніж у кінці Крейдового періоду. Це справді час масового вимирання! Тож, дитино моя, те, що ти бачиш зараз, — абсолютне ніщо. Це лише тривіальний епізод великого процесу. Ми можемо обійтися без морських птахів, але не можемо обійтися без нафти. Ти можеш собі уявити життя без нафти? Твій подарунок на останній День народження — красуня-«Феррарі»; я тобі тоді сказав, що ти зможеш сісти за кермо, коли тобі виповниться 15 років. Але без нафти це — лише купа брухту, на якій ти ніколи не зможеш покататися. Коли ти захочеш провідати свого дідуся, ти легко можеш за десять годин перетнути океан на моєму приватному літаку. Але без нафти тобі доведеться плисти під вітрилом понад місяць... Це правила існування цивілізації: першочергово забезпечити виживання і комфортні умови життя для людської раси. Усе інше вторинне».

Мій батько покладав на мене великі надії, але я, зрештою, їх не виправдав і не пішов шляхом, який він для мене запланував. У наступні дні я постійно бачив очі цих умираючих птахів, і це визначило все моє подальше життя. На моє тринадцятиріччя батько запитав про мої плани на майбутнє, чим я хочу займатися в житті, коли виросту. Я відповів, що хочу рятувати життя. Але насправді моя мрія не була настільки глобальною. Я лише хотів рятува-ти види тварин, що перебувають на межі зникнення. Це може бути не найгарніший птах, метелик, який не впадає в око, або маленький жук. Пізніше я почав вивчати біологію і спеціалізуватися на орнітології й ентомології. На мою думку, я займаюся чимось справді потрібним. Порятунок від вимирання окремо взятого виду комах або птахів анітрохи не менш значуща подія, ніж порятунок людства. Усі життя рівноцінні — це основоположна ідея панвидового комунізму.

— Як ви сказали? — Є Веньцзє не була впевнена, що правильно розчула останню фразу.

— Панвидовий комунізм. Це теорія, яку я створив. Або можете називати її вірою. Його основне переконання полягає в тому, що всі види життя на Землі створені рівними.

— Цей ідеалізм нежиттєздатний. Наші сільськогосподарські культури також є видами живих організмів. Якщо люди хочуть вижити, така рівність не може бути досягнута.

— У далекому минулому рабовласники також висловлювали подібні ідеї. Не скидайте з рахунків технології — одного прекрасного дня люди зможуть синтезувати їжу штучно, але задовго до того ми повинні закласти ідейно-теоретичні основи. Насправді, панвидовий комунізм є природним продовженням Загальної декларації прав людини. З часів Французької революції минуло двісті років, і ми не зрушили ні на крок відтоді, продемонструвавши егоїзм і лицемірство, властиві людській природі.

— Як довго ви маєте намір залишатися тут?