Мишель Ричмонд - Шлюбний договір

– Еліс?

Річард відступає на крок.

– Ні, не Еліс. Орла.

Полегшення накочує різко, до нудоти.

– Я… Я не знав.

Річард кидає на мене сумний погляд, хоча долоня його, як і раніше, злегка підштовхує мене до виходу.

– Радий був познайомитися, Джейку. Орла говорила про вас і про Еліс з великим захопленням.

Двері за мною зачиняються. В обличчя б’є порив морського вітру, холод проймає до кісток. Усередині, в теплій хаті, гавкає Шокі.

Вологе повітря здається густим від туману. Котеджу ніде не видно. Знову пастка? Цілком імовірно, це у них у «Договорі» щось на зразок умовного шифру. Наприклад, один каже другому: «Щось я Джеррі не бачив». А інший йому відповідає: «Його в Альтшир відправили». А насправді обидва знають, що нещасного Джеррі скинули зі скелі, і тіло зараз несе течією на північ, повз Фарерські острови і далі, у серце океану.

Схований у тумані та розташований на схилі пагорбу, Альтшир є зменшеною копією будинку Орли. На двері доводиться добряче налягти плечем. Обстановка в будинку спартанська. Спальня, ванна, вітальня, крихітна кухня. Дуже холодно і пахне цвіллю. Я повертаю кран над раковиною, і з нього ллється іржава вода. Ніякої їжі в кухонних шафках немає, тільки в холодильнику самотньо стоїть пляшка води. Я відчиняю вікна, витрушую простирадла.

У залізному сарайчику поряд із котеджем знаходжу трохи дрів і сокиру. Витягаю поліна у двір і починаю їх колоти з такою люттю, що скоро у мене починають горіти м’язи рук і болить спина. Втомлений і злий, я стою, втупившись у купу дрів. Зрештою заходжу в будинок, зачиняю вікна і розводжу вогонь у грубі. А тепер що?

Скільки Орла наміряється мене тут протримати? Це знак особливої гостинності чи чергова в’язниця? Еліот з Ейлін теж побували в Альтширі перед зникненням?

Вирушаю в довгу путь до готелю за речами. У магазині беру найнеобхідніше, запихаю покупки до наплічника і швидко повертаюсь в Альтшир, поспішаючи встигнути до заходу, тому що боюся загубитися в холодній туманній імлі. Я весь час поглядаю на телефон – чи не з’явиться сигнал.

У котеджі вмикаю світло, роблю бутерброд, але їсти не хочеться. Орла так і не прийшла.

Близько опівночі я дістаю ковдри з шафи, приношу в дім сокиру і кладу її поряд із ліжком. Потім довго лежу на жорсткому матраці, дивлячись на тіні на стелі і думаючи про прапрадіда, який убив жінку в Белфасті і втік від правосуддя в Америку. Ми всі впевнені, що вже самих-то себе ми знаємо як облуплених. Кожен із нас носить у голові певний образ самого себе, перебуваючи в наївній впевненості, що встановив собі моральні межі раз і назавжди і ні за що їх не переступить.

Уранці місце має інакший вигляд. Туман розсіявся, і тепер у великі панорамні вікна видно море. Знову розпалюю піч – у будинку швидко стає тепло – і миюся під теплуватим душем. Поряд із канапою лежить книга відгуків. Я відкриваю її на першій сторінці. Двадцять другого листопада дві тисячі першого року якісь Ерін і Берл відзначали тут десяту річницю весілля. Перегортаю кілька сторінок. Другого квітня дві тисячі восьмого року Джей із Джулією приїжджали на зустріч із письменником. Вони бачили трьох лисиць, а ще весь тиждень лив дощ.

Наступний запис датовано четвертим жовтня, рік не вказано:

«Склав три пісні, поки моя красуня дружина готувала найкращу вечерю в нашому житті. Знову відчуваю приплив творчої енергії, готовий записувати новий альбом. Нарешті зустрівся з адвокаткою, яка працює над нашою справою про захист авторських прав. Усі вважають, що вона – ідеальний кандидат.

Фіннеґан».

Кандидат куди? Я здригаюся. Фіннеґан. Той, із кого все почалося. Якби тільки Еліс не зустріла Фіннеґана… Я ніби переношуся в минуле. Якийсь час тішу себе фантазією, що можна просто вирвати сторінку з книги, кинути її у вогонь, і всі біди останніх місяців зникнуть. Намагаюся уявити, яким було би наше життя, якби в ньому не було «Договору», але нічого не виходить. Усе наше, поки що нетривале, подружнє життя пов’язане з ним. Глибоке взаємне почуття, пристрасні ночі, коли Еліс носила браслет і комір, моє відчайдушне бажання захистити дружину – у всьому цьому є «Договір».

Я згадую найперші дні, коли боявся, що Еліс буде зі мною нудно. Не стану заперечувати – «Договір» кинув нам виклик. Додав у наше життя перчинки, яскравих переживань. Воюючи зі спільним ворогом, ми з Еліс неймовірно зблизилися. І все ж цей ворог мало не зламав нас.