Мишель Ричмонд - Шлюбний договір

Орла починає ходити кімнатою.

– Розуміння – відправна точка для творчості і польоту думки, який недоступний егоїстичній, зацикленій на собі людині. Люди прагнуть передбачуваності, раз по раз вибирають те, що простіше і де менше ризику. Шлюб же змушує нас вийти із «зони комфорту». Як ви знаєте, ідея «Договору» прийшла мені в голову після того, як розпався мій перший шлюб. У мене в голові склався образ ідеального шлюбу, але я розуміла, що більшість шлюбних союзів, включно із моїм власним, далекі від нього. Потрібні суворі правила, дотримання яких допоможе позбутися егоїстичної поведінки стосовно до партнера.

– У теорії звучить благородно, погоджуся. Однак те, чому я був свідком, Орло, благородним ніяк не назвеш.

Коли я вимовляю її ім’я, вона повертається до мене.

– Ви приїхали просити дозволу вийти з «Договору»?

– Так.

Вона мовчки дивиться на мене.

– Взагалі-то сам факт того, що я прошу про це, абсурдний. – Я встаю і знижую голос до шепоту, так щоби Орла підійшла ближче до мене. – Ви вірите, що служите благородній меті, що помисли ваші чисті, і в той же час очолюєте організацію, яка по суті є жорстокою сектою.

Орла тихенько ахає.

– Ви не хочете щасливого шлюбу, друже? Не хочете прожити все життя разом з Еліс? Кинути виклик самому собі?

– Звісно ж, хочу. Навіщо я тоді сюди приїхав би, як ви думаєте? Я хочу повернути Еліс, таку, якою вона була до того, як ми стали жити в страху. Хочу повернути наше життя. Ми були такі щасливі, поки не з’явилися ви і мимохідь не перетворили все на лайно.

– Були щасливі? – гордовито посміхається Орла.

Мені хочеться її придушити.

– Так, Орло, були. Я кохаю Еліс. Я готовий на все заради неї. На все.

Я раптом розумію, що раніше нікому цього не казав. І тут же думаю, що, може, поки я не вимовив цього вголос, це і не було до кінця правдою? Так, я хотів, щоби Еліс була моєю, але, може, я кохав її недостатньо сильно?

– Тоді чому ви хочете все кинути?

– Та не все! Тільки «Договір». Я просто відмовляюся вірити, що ви не бачите різниці! Будь ласка, поясніть, як прослуховування телефонів, відеоспостереження, погрози і допити сприяють досягненню того ідеалу, про який ви говорили? Висловлюєтеся ви як адвокат, але дієте, як тиран!

Десь дзвонить телефон. Орла кидає погляд на годинник.

– Вибачте, – каже вона. – Тиранам теж іноді доводиться працювати.

Вона йде кудись у глиб будинку.

Я тиняюся кімнатою десять хвилин, п’ятнадцять, чекаю.

Ну і як зрозуміти Орлу? Я не сумнівався, що вона виявиться харизматичним вольовим лідером, схожим на Джима Джонса або Девіда Кореша. Але вона зовсім на них не схожа. Вона справляє враження уважної та майже м’якої людини, відкритої новим знанням, готової сприймати свіжі ідеї та прислухатися до критики.

Прикидається? Чи це збіг, що телефон задзвонив саме в той момент, коли я звинуватив її в жорстокості?

Я дивлюся на груповий портрет над каміном. Обабіч від Орли з чоловіком стоять Меріл Стріп і Пірс Броснан з половинками. Невже всі ці знаменитості дійсно вважають Орлу своєю подругою? Або теж потрапили в тенета, з яких не в змозі вирватися? Скільки розмов було записано? Які таємниці вийшли б назовні, якби вони спробували звільнитися?

До кімнати входить високий чоловік, за ним дріботить скотчтер’єр. Вигляд у незнайомця втомлений, рукава сорочки закачані, на ногах – поношені черевики. А я думав, ми з Орлою тут самі. Звідки він узявся?

– Здрастуйте, Джейку, – каже незнайомець, простягаючи руку. – Я Річард. А це – Шокі.

Річард років на десять-п’ятнадцять старший за Орлу. Волосся у нього скуйовджене, і взагалі, в усій його зовнішності є якась приваблива недбалість. Пес невідривно дивиться на мене, готовий захищати господаря.

– Орла дуже хоче продовжити розмову з вами, але доведеться почекати.

– Послухайте, я вже і так довго чекав. Я просто маю намір повернути свою дружину і…

– На жаль, – перебиває мене Річард, – такі питання треба обговорювати з нашим безстрашним лідером.

Він змовницьки мені підморгує.

– Упевнений, вона скоро підійде. А поки улаштовувайтеся в Альтширі – це гостьова резиденція на півдні маєтку. Там вам буде зручно. Пройдете стежкою шістсот метрів, повернете біля дерева праворуч і йдіть, поки не побачите будинок.

– Послухайте, не знаю, що за гру ви ведете…

Тер’єр гарчить. Річард простягає руку через моє плече і відчиняє двері. Потім кладе долоню мені на спину.

– Вона хвора.

Я тут же в паніці думаю, що він говорить про мою дружину.