Чак Паланик - Виправний день

Міс Жозефіна, розміщена високо в цьому тісному наборі кімнат, переповнених, наче крамниця лахмітника, всіма срібними кубками і трофеями, всіма дипломами, щоденниками, пам’яттю і родинною Біблією, вона була мозком усіх цих речей. Вартовою ізольованого аванпоста. Духом, що піднявся нагору, серед алкоголю з багатств у льоху, які вона наказала поховати разом із нею, для надійного зберігання, усі запаси бренді й мадерського портвейну. Ящики з цим алкоголем контрабандою тягали втікачі від блокади під час війни за відділення [163] War of Secession — одна з назв Громадянської війни у США. .

П’яний швидкоплинний імпульс спав на думку міс Жо. Вона може спалити ці скарби. Минуле лежить у її руках, управительки чи катині. Вона може спалити цей будинок і всі браковані реліквії з ним.

Чарлі знав, у чому проблема. Бачте, біла раса навчилася сублімувати свої сексуальні імпульси. Вона навчилася відстрочувати насолоду і вигадувати електричні лампочки, маммографію й ботаніку, замість того щоб просто дрочити на порно чи натягувати кожну блядь, яка цього хоче. Як наслідок, білі люди, здебільшого білі чоловіки, цілком щиросердечно створили технології та отримали хвалу за ідеальну цивілізацію, де все працює. Проблеми з’явилися, коли інші раси не сублімували, як треба було, а лише продовжували шуркати кожен шмат пиздятини, зі СНІДом чи без, із герпесом чи без, і далі плодили дітей. Бачте, білі чоловіки обміняли дітей на патент на все хороше і значний гонорар, проте ці ж чоловіки знехтували участю у великих перегонах. Перегонах населення. Так ситуацію бачив Чарлі. Бачив, що білий чоловік був настільки зайнятий тим, що не трахався, що у нього залишалися сили, щоб винайти сонячну енергію. Та від цього він втрачав важелі впливу. Це все є у Стоддарда [164] Lothrop Stoddard (1883–1950) — американський історик, журналіст, євгенік, член ку-клукс-клану. . Бачте, технології та діти завжди намагаються знайти баланс упродовж історії. Коли технології опиняються попереду, діти відстають. А коли діти вириваються вперед, технології плентаються позаду. Прогрес людства от-от проковтнуло б море чужих дітей, і це означало б відмову від вулканізованої гуми і зворотного осмосу, оскільки не було б розумних людей, які б займалися цими сегментами суспільства.

От якби білі люди могли відпочити. Якби могли взяти паузу від анодування всього підряд і, можливо, просто понатягували парочку пілоток, тоді в цивілізації був би шанс. Не те щоб білі жінки дуже допомагали. Ні, для них новинкою було вигадувати рентген та «іБей», й, очевидно, вони не тішилися ідеєю відмовитися від публічних похвал та здійняти ноги в повітря. Саме тому й настав Виправний день. Він дасть кільком альфа-мужикам можливість підняти чисельність білих. Він відбере спокусу до отримання наукових ступенів з жіночих досліджень та іншої херні, яка принаджувала жінок, щоб ті дозволяли своїм цінним арійським яйцеклітинам висихати.

Виправний день дав таким чоловікам, як Чарлі, з літрами сперми і не найкращим розумінням матаналізу, можливість повернути білу команду знову в гру.

Отак просто.

У Довсона рука не піднімалася, щоб відрізати жінці вухо. Неважливо, скільки вона молила. Вона нарешті вихопила ніж для килимів і почала сама це робити, а тоді здалася й розплакалась.

Вона стояла на колінах, у пилюці, перед ним. Стоячи над нею, він бачив верхівку її правого вуха, що запеклася кров’ю. Очевидно, вона пробувала, мабуть, кілька разів відрізати вухо самотужки.

Деталь за деталлю відтворювався її Виправний день. Спочатку, незважаючи на прохання, щоб студенти поставили телефони на беззвучний режим, один із телефонів почав сигналити. Потім інший. Телефони хором відзначали один і той же момент. Пікання, пищання і собачий гавкіт, у какофонії. І це було не так, що лише якась групка студентів у величезній аудиторії полізла в рюкзаки «Геллоу Кітті» та «Джи Ай Джо» й дістала звідти зброю. Професорка зі своєю групою аспірантів-асистентів роззиралася зі здивування, коли кожна рука полізла під стіл. Заревів оглушливий хор незліченних замків-блискавок. Усі студенти вирівнялися на сидіннях, витягнули руки, і долоня кожного з них стискала якусь зброю.

— Було схоже на те, — невпевнено промимрила вона. Одна тремтяча рука молотила повітря. — Ніби на нас націлився ліс чорних палиць. — Короткі стволи пістолетів, довгі стволи рушниць і дробовиків, і десь між ними дула револьверів.

Чорні палиці ригнули вогнем, стіна стволів спалахнула і задимілася, запах чорного пороху, й один аспірант повалився на сцену двома глухими ударами. Вона нічого не чула після першого вибуху.