Чак Паланик - Виправний день

Шаста тримала голову дещо схиленою. Витріщаючись на свої дерев’яні клоги, вона запитала:

— У мене віск у волоссі?

— Європейська археологія, — продовжив Ксав’єр, — нав’язала свій фальшивий наратив на все доколумбове. — Він згадав картини і різьблення, що, раніше вважалося, показують, як ацтеки вирізають серця під час людських жертвоприношень. Він точно знає, що це мистецтво ілюструвало, як мезоамериканці проводять успішні операції пересадки серця. Високі кам’яні бруски на вершинах їхніх пірамід були насправді операційними столами, розташованими там, куди найсильніше світило сонце.

— І найдивовижніше, — продовжував Ксав’єр, — це картини, на яких члени племені відрізають голови і тримають їх у повітрі, з них рине кров і вени звисають із відчикрижених ший…

Шаста зіщулилася.

Ті хрящові сцени, пояснив він, — насправді докази успішних операцій пересадки голови.

— Білі науковці, — ледь гукнув молодий чоловік, — мусять заперечувати те, що самі не можуть відтворити!

Біля них молода жінка підійшла зазирнути у вітрину магазину. Свічки, що розпускалися з її корони, підпалили смугастий навіс. Інша молода жінка неподалік сьорбала моко на тротуарі, не відаючи, що її свічки повільно запалюють парасолю «Чинзано» над головою.

Ксав’єр віддав їй запальничку.

— Поїхали зі мною, — наполіг він. — Лиши цих скажених ґринґо, нехай повбивають одне одного.

Це було спокусливо, і Шаста точно відчувала спокусу. Її батьки вже самотужки депортувалися на півострів Юкатан. Крім того, Ксав’єр здавався гарячим альфа-мачо з достатньою кількістю бруду на білих облягаючих джинсах, щоб вони не видавали його за гея. Його брат-гей, найімовірніше, покотив у Гомію. Недивно, що Ксав’єрові хотілося мати якусь компанію. Він такий самотній.

Шаста взяла запальничку і розкрила сумку.

— Я мала би роздавати цю випічку незнайомцям, — вона опустила запальничку в цукрове болото. — Це такий дивний ритуал, якого дотримуються разом із носінням свічкового бриля. — Шаста ухилялася, не хотіла розбивати Ксав’єрові серце. Але вона дійсно мусить знайти Волтера. Щоб змінити тему розмови, вона подала йому відкриту сумку. — Ось шоколадний еклер, наче не дуже помняцканий.

Ксав’єр зрозумів її. Він узяв товчений еклер. Збиті вершки рясніли волосинами. Його листкову смакоту вкривали ковтунці з сумки і поцятковували заблудлі м’ятні льодяники.

— Дякую, — зітхнув він. Мав ображений, та все одно неймовірно привабливий вигляд.

— Дякую, що підпалив мені свічку, — неоковирно сказала вона. Повільно обернулася і обережними кроками, намагаючись утримати свій вінець вогню, змусила себе піти далі.

Національна ганьба. Ніякими іншими словами, окрім як символом сорому, на думку Чарлі, це назвати не можна було. Чорнотопія лише нещодавно повідомила про успішний запуск нових летючих пірамід на основі давнозабутої антигравітаційної технології, придушеної європоцентричними інтересами. Після століть того, як білі це заперечували, темношкірі довели, що піраміди єгипетських фараонів насправді були летючими машинами.

Поки білі наймали шанованого кінорежисера Стенлі Кубрика, щоб обдурити всіх із переконливо знятим матеріалом посадки на Місяць у пустелі в Нью-Мексико, темношкірі тримали дієві методи космічних подорожей у таємниці протягом десятка століть.

Що ж, тепер таємниця стала відомою всім. Чарлі присів перед телевізором і дивився передачу новин із Чорнотопії. Там було чітко видно колосальні піраміди, завбільшки з Хеопсову, що літали над землею на військовій базі. Ці неможливі кам’яні кораблі піднімались у блакитне небо. Один уже успішно приземлився на Місяці, біля місця, де, за словами НАСА, приземлилися білі під час свого вигаданого польоту кінця 1960-х. За лічені дні темношкірі астронавти кинуться далі досліджувати місцевість. Вони не знайдуть ніякого американського прапора. Ніяких м’ячиків для гольфу чи слідів від шин баґґі на Місяці.

Біла етнічна держава Білія опинилася під загрозою повного приниження.

Щоб відволіктися від неминучого, Чарлі розкрив примірник книги Талбота. Він читав її, навіть коли його радники ввійшли до великої тронної зали і показали вибірку привабливих молодих жінок, кожна з яких сподівалася стати його нареченою.

Телевізор продовжував дразнити зображеннями здоровенних пірамід, що висіли в повітрі над квітучим ландшафтом, наповненим гордими, прекрасними темношкірими людьми. Їхній одяг дашикі палахкотів яскравими кольорами. Вони трималися — що чоловіки, що жінки, що діти — підкреслено велично, стояли рівно, з відведеними назад плечима, так ніби всі належать до аристократії.