Чак Паланик - Виправний день

Аспірант тягнув себе до неї. Його ноги залишилися там, де і впали, але торс і руки жалібно тягнулися до безпеки, волочачи покручені нутрощі, ніби жирну бахрому. Він доповз до місця, де вона присіла за підвищенням. Кулі й вибухи картечі розтрощили екран позаду них і вибили дірки в штукатурці.

Єдиним звуком була постійна стрілянина. Вона не чула, чи він насправді сказав ці слова, та коли той аспірант протягнув свою синю, передсмертну, вже мертву руку до неї, його губи мерця промовили:

— Допоможіть мені…

Її цінна команда позаштатних професорів, команда, яку вона ретельно відбирала і роками вербувала з інших інституцій, вони гепалися, наче викинуті на берег дельфіни, пошматовані так, що зовсім не були схожі на живих, але продовжували підстрибувати, наче маріонетки, і непристойно смикатися, поки неминучість упивалася в їхні трупи.

Вона ризикнула й потягнулася з-за підвищення. Її пальці обплелися між крижаними пальцями хлопця, і професорка потягнула його в’ялу масу в безпечне місце. Здавалося, що він спить, поклавши голову їй на коліна.

Довсон стиснув щелепи, щоб стриматися й не запитати, як звали того аспіранта.

Тоді, біля Довсона, жінка більше не схлипувала, вона похмуро дивилася на землю й пробурмотіла:

— Всього за кілька днів мав закінчити свою докторську дисертацію на тему гендерної флюїдності… — усе її тіло наче зсудомило від емоційного болю. — Лише тому, що він змусив якихось студентів читати белл гукс! [165] Bell hooks (1952) — псевдонім Глорії Джин Воткінс, американської письменниці, феміністки, соціальної активістки.

Вони прогулювалися його садами, Чарлі зі своєю майбутньою жоною. Гаючи час серед давніх римських поїлок для птахів і класичних елліністичних садових декорацій, конфіскованих із головних музеїв по всіх колишніх сполучених штатах. Він указав на вавилонську садову декорацію, яку знайшов, коли вони розорили Ґетті [166] J. Paul Getty Museum — найбільший музей Каліфорнії. . Сподіваючись вразити її, він привернув увагу до купи жовтих петуній, посаджених у месопотамській кам’яній різьбленій штуці, яку він дістав із Національного музею у Вашингтоні. Павичі хизувалися своєю пишнотою, та вони й близько біля Шасти не стояли.

Вражена, вона глянула на єгипетську статую якоїсь жінки, якій було мільйон років. Чарлі змусив свою команду розмалювати її ірлдандським зеленим кольором, щоб підходила під нові садові меблі. Шаста побачила її й сказала:

— Чудовенько.

Чарлі хотів показати їй офігенні речі, які він дістав у Інституті мистецтв Чикаго. Дуже старі речі. Речі, які, він сподівався, їй сподобаються. Перевірка залицянням уже майже завершилася. Їм іще потрібен був генетичний тест, щоб довести, що вона офіційно біла, але це лише формальність. Лише один погляд, і він знав, що вона біла. Чисте небо, мабуть, було створене за її барвінково-блакитними очима. Пташиним співам не дорівнятися до її сміху. Вона така невинна, така мила, така наївна. Досі вірить у глобальне потепління і Голокост.

Чарлі підозрював, що вже ґвалтує їй вуха, але він нервувався. Ніяк не міг замовкнути.

Змусив її зупинитися й захоплюватися великими свічниками, які він підібрав у якійсь церкві чи ще десь на П’ятій авеню. Чисте золото, щось таке, тож вони можуть стояти надворі цілий рік. Він змусив її присісти, взяти один і спробувати підняти, щоб відчути, який він важкий. Вона не змогла.

— Дуже кльово, — погодилася вона.

Новий непотріб прибував щоденно. Ще більше старих пилонакопичувачів з Ґетті, фігня з Музею мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку, однаково. Бригада чоловіків тільки те й робила, що розпаковувала ящики і намагалася знайти місця, де все можна розкласти.

Поки вони прогулювалися, він намагався справити враження розповідями про труднощі свого життя. До життя аристократа потрібно було потроху звикати. Наприклад, до всіх життів, які дослуховуються до кожнісінького його слова. Не згадуючи вже про дорогу їжу, яку всемогутні магнати мають їсти. Цього ранку, наприклад, він почувався ледь не зґвалтованим ранковою дефекацією.

Так почалося їхнє формальне залицяння, і з ним — Шастина освіта. Чарлі читав їй уривки з книги Талбота. Повільно віщав, що жінка рано вирішує, любити душу всередині її лона чи відмовитися від неї. Як тільки та дитина народжується з лона природним шляхом, темношкіра вона, чи смаглява, чи азіатська, мати нічого не вдіє, але відчуває до неї любов і гордість. Імпульс, що так багато пояснює в жіночому мистецтві.