Чак Паланик - Виправний день

Естебан повернув телефон клерку. Він перепросив і пішов у туалет. Сидячи на унітазі, він помітив засічки на фарбі. Нарахував триста сімдесят чотири.

У Гомії Смакота тримала ноги на підпорках, але думками була десь далеко. Загадувала, чи Джентрі досі її кохає. Міркувала, чи варте воно цього випробування, ховатися в країні, де їй не місце?

Голос рвучко вихопив її в теперішнє. Вона лежала на столі для обстежень, а ноги висіли в повітрі. Завіси відділяли незліченну кількість таких кабінок, що витягнулися в обидва боки. Людина в масці стояла між її колін. Хірургічна шапочка ховала волосся лаборантки, а очі її запливли кров’ю і ледь виднілися у впадинах мішкуватої, безбарвної шкіри.

— Так, тепер відпочиньте, — сказала вона, тримаючи в одній руці з латексною рукавичкою піпетку, з якої щось скрапувало. Лаборантка протерла піпетку серветкою, від якої пахло спиртом. Беземоційним тоном вона сказала: — Дякуємо за вашу службу.

Перше покоління нації — зовсім не дрібна подія. Смакота стала гніздом для зозулиного яйця. Вона стала рогоноскою, змушеною виховувати чужу дитину. Дитину ворогів. Як і вороги виховуватимуть дитину для неї, образно кажучи.

Її новий народ завис на межі Третьої світової війни. І оскільки Гомія триматиме якомога більше заручників, кожну жінку, готову народити дитину, викликали для обов’язкового запліднення. Державну промисловість переобладнали під максимальне виробництво сперми у воєнний час.

Завіси в приміщенні затремтіли, коли дреґ-королева у розцяткованому блискітками костюмі медсестри ввійшла з металевим лотком, заповненим маленькими паперовими чашечками. Смакота взяла одну і заковтнула апельсинового соку, поки дреґ-королева співала «водянистого сім’я в тобі, бачу, що росте воно…» з хіта Пола Анки «У мене буде дитина».

Дреґ зникла в наступній кабінці, і Смакота почула, як пісня почалася знову. Лаборантка, що й сама була вже з великим животом під медичним халатом, відклала свої інструменти і допомогла Смакоті піднятися зі столу. Як тільки вона стала на ноги, їй подали халат, і Смакота просунула руки в рукави. З кабінки неподалік пролунало те ж: «Дякуємо за вашу службу».

Лаборантка, витягуючи свіжий відрізок стерильного паперу, щоб накрити стіл, сказала:

— Ми радимо вам полежати у зоні відновлення, щоб забезпечити результат.

«Дякуємо за вашу службу», — пролунав чоловічий голос віддалік.

Смакота промовила сама до себе: «Ще один янгол отримав крила» [211] Another Angel Gets Its Wings — пісня Тріші Єрвуд. Також цитата присутня у фільмі «Це дивовижне життя» (1946). , — і стримала сміх.

Для вигляду Бель привела її й чекала у зоні прийому. Сама лікарня раніше була аеропортом. За кілька тижнів Смакота віддячить їй за послугу й приведе Бель сюди ж, для тієї ж процедури. Апельсинового соку в картонному стаканчику. Уривка з Пола Анки.

Халат виявився військовою уніформою. Смакота сказала собі: «Служать лише ті, що сидять і чекають з ногами в повітрі» [212] Видозмінена фраза із сонету Джона Мільтона «На свою сліпоту». , — і притлумила істеричне хихотіння. Вулиці й магазини були сповнені жінок у таких же мішках з-під борошна. Просторе одіяння було створене для того, щоб носити аж до пологів, і прирікало людину в ньому на безкінечні сеанси подяк від незнайомих людей.

Вони їхали додому в таксі, екстравагантно. На місці прибуття водій відмовився прийняти плату. Він почав:

— Дякую за ва… — але Смакота відвернула обличчя і підняла руку, щоб спинити його.

Від входу і до провулку біля їхнього будинку вулицю заливала купа свічок і м’яких ведмедиків. Букети гвоздик наповнювали повітря солодкавим запахом гниття. На розписаних вручну траурних листівках у формі сердець були написи «Бінґ» і «Наш герой!».

Черга з плакальників і плакальниць витягнулася на весь квартал, усі чекали своєї черги, щоб покласти букет троянд чи тріпотливий, яскравий оберемок кульок «Майлар» веселкових кольорів.

Команда телевізійників націлювала на натовп свої прожектори. Чоловік із мікрофоном ішов уздовж черги, запитуючи про те, як це вбивство вплинуло на людей. Дехто відкрито ридав. Репортер повернувся до камери і сказав:

— Поліція має матеріали з камер безпеки з місця вбивства. Вони повідомили, що арешт неминучий.

Двоє жінок поспішили з таксі, з ключами в руках, до входу в будівлю. За ними хор голосів гукнув:

— Дякую за ваш… — двері ліфта відщипнули останні слова.

У безпеці у квартирі, за засувом і ланцюжком на дверях, Бель озвалася: