Жозе Сарамаго - Прозріння

Якби ця гостра дискусія не відбулася, якби президентський маніфест та інші летючі папери через свою непотрібність припинили своє життя у сміттєвому кошику, історія, яку ми тепер розповідаємо, віднині розвивалася б зовсім інакше. Ми точно не уявляємо собі, як саме вона розвивалася б, але знаємо, що зовсім інакше. Не випадає сумніватися, що читач, який уважно стежив за меандрами нашої розповіді, читач, який належить до тих аналітиків, які від усього чекають вичерпного пояснення, не промине запитати, чи розмова між прем’єр-міністром і президентом республіки була наведена тут в останню годину не для того, щоб повідомити про зміну курсу, чи все це сталося тому, що так призначила йому доля, й невдовзі стануть відомі наслідки, й оповідач не мав іншого виходу, як відкласти вбік історію, яку він приготував заздалегідь, і звернути на нову дорогу, яка несподівано виникла на мапі його мандрів. Годі знайти відповідь, яка цілком задовольнила б такого читача. Хіба що оповідач із неймовірною відвертістю зізнався б, що ніколи не мав певності в тому, як довести до кінця нечувану розповідь про місто, що проголосувало чистими бюлетенями, а тому гострий обмін словами між президентом республіки та прем’єр-міністром, що закінчився без особливих наслідків, був для нього дуже доречним. Інакше ніхто не зрозумів би, чому він покинув важко винайдену ним дорогу своєї оповіді й став розповідати про те, чого не було, але що могло бути, й про те, що було, але чого могло не бути. Більше не відхиляючись на всілякі пусті балачки, ми тепер розповімо про листа, якого президент республіки одержав через три дні, після того як гелікоптери обсипали вулиці, майдани, парки та проспекти столиці кольоровими папірцями, в яких наводилися висновки літераторів міністерства внутрішніх справ про більш аніж імовірний зв’язок між трагічною, колективною сліпотою, яка спіткала жителів столиці чотири роки тому, й зовсім недавнім електоральним безумством. Підписантові пощастило, бо його лист потрапив у руки скрупульозного секретаря, одного з тих, які читають дрібні листи раніше, ніж починають читати великі, які спроможні знайти між погано підігнаними одне до одного словами крихітне зерно, яке треба добре полити, аби зрозуміти, що саме в ньому вся суть. Ось що говорилося в листі, Шановний президенте республіки. Я прочитав із належною й заслуженою увагою маніфест, яким ваша ексцеленція звернулася до народу й, зокрема, до мешканців столиці, з повним усвідомленням свого обов’язку як громадянина цієї країни, й переконаний, що криза, в яку провалилася наша батьківщина, вимагає від усіх нас безперервно й пильно стежити за всіма дивовижами, що відбуваються або відбувалися в нашому житті, тому я прошу дозволу розповісти вашій ексцеленції про кілька невідомих фактів, які, можливо, допоможуть краще зрозуміти природу лиха, яке нас щойно спіткало. Я кажу це тому, що хоч я й звичайний чоловік, проте, як і ваша ексцеленція, вірю, що має існувати якийсь зв’язок між нашою недавньою сліпотою в голосуванні чистими білими бюлетенями та іншою білою сліпотою, яку годі забути і яка на кілька тижнів відокремила нас від усього світу. Я хочу сказати, пане президенте республіки, що, можливо, ця нинішня сліпота може бути пояснена першою сліпотою, а вони обидві пояснюються існуванням, не знаю, чи також і діяльністю, однієї й тієї самої особи. Проте перш ніж продовжити, йдучи за громадянським духом, у якому я нікому не дозволю засумніватися, я хочу ясно заявити, що я не донощик, не шпиг, а лише служу своїй батьківщині в тяжкій ситуації, в якій вона опинилася, не маючи ліхтаря, який освітив би їй шлях до порятунку. Не знаю, і як би я міг знати, чи лист, який я нині пишу, буде достатнім, щоб запалити це світло, але повторюю, обов’язок є обов’язок, і в цю мить я дивлюся на себе як на солдата, який ступає крок уперед й оголошує себе добровольцем для виконання місії, а ця місія, пане президенте республіки, полягає в тому, щоб відкрити, я застосував це слово, бо я вперше повідомляю комусь про цю справу, якій уже чотири роки, я маю на увазі свою дружину, що випадково потрапила до групи сімох осіб і разом з іншими розпачливо боролася за своє виживання.

Вашій ексцеленції видасться, що я не розповідаю нічого такого, чого б ви не пережили на власному досвіді, але ніхто не знає, що одна з осіб, які належали до тієї групи, ніколи не осліпла, то була жінка, одружена з лікарем-офтальмологом, її чоловік осліп, як і всі ми, але вона зберегла зір. Тоді ми врочисто пообіцяли, що нікому не розповімо про ту подію, вона сказала, що не хоче, аби на неї потім дивилися як на рідкісний феномен, обсипали її запитаннями й досліджували її організм, мовляв, тепер, коли до всіх нас повернувся зір, ліпше буде про все забути, прикинутися, ніби нічого не було. Я шанував ту присягу до сьогодні, але далі я не можу мовчати. Пане президенте республіки, я вам повторюю, що почуватимуся ображеним, якщо на цей мій лист подивляться як на донос, хоч, можливо, в цьому щось є, оскільки, й цього ваша екселенція теж не знає, позаяк у ті дні саме та особа, про яку я розповідаю, вчинила злочин убивства, але питання стосується системи правосуддя, я задовольнюся тим, що виконаю свій обов’язок патріота, попросивши вашу ексцеленцію звернути пильну увагу на факт, який досі тримали в таємниці й вивчення якого, можливо, пояснить безжальну атаку, метою якої стала нинішня політична система, цю нову білу сліпоту, яка, дозволю тут смиренно повторити власні слова вашої ексцеленції, яка вразила в саме серце основи демократії, як досі не вдавалося жодній тоталітарній системі. Зайвим було б стверджувати, пане президенте республіки, що я перебуваю в цілковитому розпорядженні вашої ексцеленції або комісії, якій буде доручено здійснити розслідування, поза всяким сумнівом, необхідне, щоб розширити, розвинути й завершити інформацію, яку я повідомляю у своєму листі. Присягаюся, що мною не керує якась ворожість проти згадуваної особи, бо батьківщина, яка в особі вашої ексцеленції має найбільш гідного представника, для мене понад усе, вона для мене закон, вона єдина, на яку я дивлюся з радістю людини, що виконала свій обов’язок. З глибокою пошаною. Лист завершувався підписом, а внизу ліворуч були написані ім’я та прізвище автора, його адреса, телефон, а також номер посвідчення особи й адреса електронної пошти.