Жозе Сарамаго - Прозріння

Звичайно ж, лист надійшов і до прем’єр-міністра, він не міг до нього не надійти, але потрапив йому до рук лише через два дні. Він одразу зрозумів, що реєстратор його листів був набагато менш скромним, аніж той, хто їх реєстрував у канцелярії президента республіки, й підтвердив чутки, які поширювалися вже протягом двох днів і які були або результатом ненадійності чиновників середньої ланки, які намагалися довести свою причетність до найсокровенніших таємниць держави, або умисне були поширені міністерством внутрішніх справ, щоб у корені підрубати можливі фантазії опозиції або максимально ускладнити будь-який намір прем’єр-міністра втрутитися в розслідування. Залишалося ще припущення, яке ми назвемо конспіративним і яке полягало в тому, що нібито таємна розмова між прем’єр-міністром і міністром внутрішніх справ увечері того самого дня, коли першого було викликано до президента республіки, була набагато менш таємною, аніж можна чекати в кабінеті зі звуконепроникними стінами, що, як відомо, приховують мікрофони останнього покоління, які можуть винюхати й знайти лише собаки з фантастичною підготовкою. Хай там як, а зло вже не можна було залагодити, державну таємницю було розголошено, й захистити її не було кому. Прем’єр-міністр був настільки переконаний в марноті таємниці, а надто коли вона вже перестала бути таємницею, що жестом людини, яка споглядає світ із високої високості, і ніби кажучи, Я знаю все, не надокучайте мені, повільно згорнув листа й поклав його до однієї з внутрішніх кишеней свого піджака, Воно прийшло від сліпоти, яка панувала чотири роки тому, я збережу його в себе, сказав він. Вираз скандалізованого подиву на обличчі начальника канцелярії примусив його всміхнутися, Не турбуйтеся, мій любий, існують принаймні два листи, достоту такі, як цей, не кажучи вже про безліч фотокопій, розкиданих, безперечно, повсюди. Вираз обличчя начальника канцелярії несподівано став розгубленим, наче він не міг зрозуміти того, що почув, або совість несподівано звинуватила його в давньому, якщо не зовсім недавньому злочині. Ви можете йти, я покличу вас, якщо ви мені будете потрібні, сказав йому прем’єр, підвівшись із крісла й підійшовши до одного з вікон. Звук розчинюваного вікна злився зі звуком зачинюваних дверей. З вікна прем’єр побачив лише ряд низьких дахів. Він відчув ностальгію за столицею, за тим щасливим часом, коли виборці підкорялися наказам згори, за монотонним перебуванням між невеличкою буржуазною офіційною резиденцією керівників уряду й парламентським палацом, за бурхливими й нерідко веселими політичними кризами, що були, наче спалахи полум’я передбачуваної тривалості й контрольованої інтенсивності, кризами, завдяки яким він навчився не лише не казати правду, а й нерозривно поєднувати її з брехнею, достоту так, як зворотний бік тканини природно поєднується з її зовнішнім боком. Він запитував сам себе, чи розслідування вже почалося, чи поліційні агенти, які братимуть у ньому участь, будуть тими самими, які довго й марно залишалися в столиці, щоб зібрати інформацію й доповісти про результати, чи міністр внутрішніх справ доручив це завдання людям, яким довіряв найбільше і хто перебував у полі його зору та під його рукою, і хто тепер, спокусившись яскравістю кінематографічної пригоди, що полягала в таємному проникненні під лінією блокади, протягуючи кинджал за поясом під загорожею з колючого дроту й нейтралізувавши магнітними блокаторами жахливі електронні сенсори, проникає на протилежний бік, у ворожий табір, прямуючи до своєї мети, наче кріт, обдарований дитячою спритністю, з окулярами нічного бачення на носі. Знаючи міністра внутрішніх справ так добре, як він його знав, трохи менш кривавого, ніж дракула, але набагато більшого любителя театральних ефектів, ніж рембо, прем’єр уявляв собі саме таку картину схваленої ним акції. І він не помилявся. Заховавшись у невеличкому гаю, що майже прилягав до периметра облоги, троє чоловіків чекали, поки ніч перетвориться на світанок. Тим часом у тому, що вільно нафантазував собі прем’єр, стоячи перед вікном у своєму кабінеті, не все відповідає реальності, яка постає перед нашими очима. Наприклад, ті люди вдягнені в цивільний одяг, кинджалів за поясом у них нема, а пістолети в кобурах мають заспокійливу назву табельної зброї. Що ж до страхітливих магнітних блокаторів, то серед усілякої апаратури ніде не видно приладів, наділених такою вирішальною функцією, що, коли поміркувати добре, могло лише означати, що на озброєнні тих людей не було приладів, які можна назвати магнітними блокаторами. Незабаром ми довідаємося, що в призначений час електронні сенсори на цій ділянці огорожі будуть відімкнені на п’ять хвилин, тобто на час, більш ніж достатній для того, щоб троє чоловіків, один за одним, не поспішаючи, пройшли крізь загорожу з колючого дроту, в якій для цієї мети був пророблений отвір такого розміру, щоб ті, хто в нього сьогодні проходитиме, не порвали собі штани й не подряпали ноги. Військові сапери полагодять цю дільницю загорожі, перш ніж рожеві пальці досвітньої зорі знову доторкнуться до гострих шпичаків, що протягом короткого часу не становили загрози, а також висвітлять величезні мотки колючого дроту, розмотані й натягнені по обидва боки загорожі. Троє чоловіків на чолі зі своїм начальником, який має найвищий зріст, ідучи один за одним, уже перетинають луг, вологість якого намочила підошви їхніх черевиків і тихо рипить під ними. На глухому путівці, за п’ятсот метрів звідти, чекає автомобіль, який відвезе їх крізь нічну тишу до їхнього місця призначення в столиці, до офісу підставної страхової компанії, яку брак клієнтури, як вітчизняної, так і зарубіжної, досі не довів до краху. Наказ, що його ці чоловіки одержали безпосередньо від міністра внутрішніх справ, був очевидним і рішучим, Доставте мені результати, і я вас не запитуватиму, якими засобами ви їх здобули. Вони не мали також жодної письмової інструкції, жодного паперу, який би їх захистив і який би вони могли показати на виправдання своїх дій, якби справи пішли гірше, ніж вони сподівалися, не можна було також виключати можливість, що міністерство залишить їх на поталу власній долі, якщо їхні дії можуть зашкодити репутації держави й незаплямленій чистоті її цілей та її діяльності. Таким чином ці троє чоловіків, наче військовий загін, закинутий на ворожу територію, хоч і не мають вагомих підстав думати, що вони ризикуватимуть там своїми життями, але повинні усвідомлювати делікатність своєї місії, яка вимагає таланту в розслідуванні, гнучкості в стратегії, швидкості у виконанні. Усього цього в найвищому ступені, Не думаю, що вам доведеться когось убити, сказав їм міністр внутрішніх справ, але в разі, якщо виникне екстремальна ситуація, і вам здасться, що іншого виходу у вас немає, не вагайтеся, я беру на себе залагодити конфлікт із правосуддям, Обов’язки міністра юстиції нещодавно взяв на себе прем’єр-міністр, наважився нагадати йому керівник групи. Міністр внутрішніх справ прикинувся, ніби не почув його зауваження, й лише втупив погляд у нахабу, якому не залишалося нічого іншого, як віднести очі. Автомобіль уже в’їхав до міста, зупинився на одному з майданів, щоб поміняти водія, й нарешті, зробивши близько тридцятьох поворотів, щоб відірватися від малоймовірного переслідування, висадив їх біля офісної будівлі, де розташувалося страхове товариство. Воротар не вийшов довідатися, хто хоче увійти о такій незвично ранній годині до офісного будинку, який він охороняв, і це давало підстави припустити, що хтось пізно учора ввечері переконав його якомога раніше лягти до ліжка й не розплющувати очей дуже рано-вранці. Троє чоловіків піднялися ліфтом до чотирнадцятого поверху, звернули в коридор ліворуч, потім в інший праворуч, у третій ліворуч і нарешті добулися до мети своєї подорожі, страхової компанії, назву якої вони змогли прочитати на дверях, написану великими чорними літерами на прямокутнику з потьмянілої латуні, прибитому цвяхами у формі піраміди з того самого металу. Вони увійшли до приміщення, один із підлеглих увімкнув світло, другий зачинив двері й узяв їх на ланцюжок безпеки. Тим часом командир оглянув обладнання, перевірив сполучення, з’єднав апарати, увійшов на кухню, у кімнати, оглянув ванну, відчинив двері до приміщення, призначеного для архіву, швидко ковзнув очима по різних видах зброї, які там зберігалися, вдихаючи водночас знайомий запах металу та змащення, завтра він усе це перевірить, предмет за предметом, боєприпаси окремо. Він покликав своїх підлеглих, сів і наказав сісти їм. Сьогодні вранці, о сьомій годині, сказав він, ми почнемо стежити за підозрюваним, зверніть увагу на те, що я називаю його підозрюваним не лише для того, щоб спростити спілкування між нами, бо, як нам відомо, він не вчинив ніякого злочину, як і тому, що з причин безпеки поки що нам не слід називати його на ім’я, принаймні в ці перші дні, я хочу також додати, що протягом цієї операції, яка, сподіваюся, не триватиме довше тижня, я насамперед хочу з’ясувати й накреслити мапу пересувань підозрюваного по місту, де він працює, куди ходить, із ким зустрічається, це буде рутинним первісним розслідуванням, розвідка території, перш ніж ми перейдемо до безпосереднього абордажу, Ми дозволимо йому зрозуміти, що за ним стежать, запитав перший підлеглий, Ні, протягом перших чотирьох днів, але потім дозволимо, я хочу, щоб він був стривожений, щоб утратив спокій, Написавши такого листа, він, либонь, чекає, що хтось з’явиться розшукувати його, Розшукаємо його ми, коли настане слушна година, я хочу, й ви докладіть усіх зусиль, аби сталося саме так, щоб нагнати йому страху, ніби його переслідують ті, кого він виказав, Дружина лікаря, Ні, не дружина лікаря, а його спільники, ті, котрі проголосували порожніми бюлетенями, Чи не надто ми поспішаємо, запитав другий підлеглий, ще й не почали працювати, а вже говоримо про спільників, Поки що ми лише намагаємося накреслити ескіз, простий ескіз і більше нічого, я хочу поставити себе на місце суб’єкта, який написав листа, й побачити звідти те, що бачить він, Хай буде як буде, а присвятити цілий тиждень первісному стеженню здається мені надто довгим часом, сказав перший підлеглий, якщо ми працюватимемо добре, то через три дні ми його знайдемо. Керівник групи насупив брови і твердо заявив, Це триватиме тиждень, я сказав, що це має тривати тиждень, і тиждень воно триватиме, але тут він пригадав міністра внутрішніх справ, він не пам’ятав, щоб той прямо вимагав швидких результатів, та позаяк цю вимогу можна почути найчастіше від тих, хто керує, і не маючи підстав вважати, що нинішній випадок стане винятком, начальник групи не став більше заперечувати проти періоду в три дні, позаяк добре відомо, що такий інтервал вважається нормальним у стосунках між начальником і підлеглим у тих рідкісних випадках, коли той, хто керує, бачить, що він мусить поступитися резонам, які висуває йому підлеглий, Ми маємо у своєму розпорядженні фотографії всіх дорослих, які живуть у тому будинку, звичайно, я маю на увазі лише чоловіків, сказав начальник і додав тоном вибачення, Одна з цих фотографій відповідає чоловікові, якого ми шукаємо, Поки ми не ідентифікували його, ніяке переслідування не може відбутися, нагадав перший підлеглий, Твоя правда, великодушно погодився начальник, але хай там як, а о сьомій годині ми повинні зайняти свої стратегічні позиції на вулиці, де він живе, й простежити за двома чоловіками, які здадуться нам найбільше схожими на суб’єкта, який написав листа, саме з цього ми почнемо працювати, зрештою, чогось мають бути варті наша поліційна інтуїція, наш поліційний нюх, Можна мені висловити свій погляд, запитав другий підлеглий, Говори, Судячи з фотографії, наш підозрюваний має бути завершеним сучим сином, Чи це означає, запитав перший підлеглий, що ми переслідуватимемо лише тих чоловіків, які схожі на справдешніх сучих синів, і докинув, Мій досвід мені підказує, що найгірших сучих синів слід шукати серед тих чоловіків, які зовсім на них не схожі, А справді, чи не краще піти нам у службу ідентифікацій попросити фотографію цього суб’єкта чи радше об’єкта, заощадимо час і сили. Начальникові набридло слухати балаканину своїх підлеглих, Гадаю, ви не стали б навчати попа, як читати отченаш, а ігуменью «Аве Марію», якщо нам не було такого наказу, то для того, щоб не збуджувати зайву цікавість, яка могла б зірвати операцію, 3 вашого дозволу, комісаре, дозвольте мені не погодитися з вами, сказав перший підлеглий, усе вказує на те, що наш суб’єкт прагне спорожнити свій мішок, я вірю навіть у те, що якби він знав, де ми перебуваємо, то вже постукав би в наші двері, Гадаю, що так, відповів начальник, насилу стримуючи роздратування, яке він відчував із тієї причини, що були всі резони піддати нищівній критиці план дій, якого йому наказали дотримуватися, але нам треба знати максимум щодо його змісту, перш ніж увійти з ним у відкритий конфлікт, У мене ідея, сказав другий підлеглий, Ще одна ідея, невдоволеним тоном перепитав комісар, Гарантую, що вона добра, один із нас прикинеться продавцем енциклопедій і в такий спосіб побачить, хто йому відчинить двері, Цей трюк із продавання енциклопедій має вже сиву бороду, сказав перший підлеглий, крім того, як правило, двері відчиняють жінки, ця ідея була би блискучою, якби наш суб’єкт жив сам-один, але якщо я правильно пам’ятаю, то у своєму листі він написав, що одружений, Ну й історія, вигукнув другий підлеглий. Вони посиділи мовчки, дивлячись один на одного, двоє підлеглих, які усвідомлювали, що тепер треба чекати, коли начальник висловить власну думку. Вони були готові аплодувати їй, навіть якщо вона розбризкає воду в усіх напрямках. Начальник зважив усе те, що він сказав раніше, спробував укласти всі свої думки та пропозиції в один ящик, сподіваючись, що з цих частин головоломки може утворитися щось таке розумне, таке холмсівське, таке пуаровське, примусить обох підлеглих виконувати його накази з розкритим від захвату ротом. І несподівано, так наче очі йому раптом відкрилися, він побачив, як їм треба діяти, Люди, сказав він, крім тих, які фізично неспроможні рухатися, не перебувають весь час удома й виходять у своїх справах, щоб купити собі те або те, щоб прогулятися, й моя ідея полягає в тому, щоб увійти в дім, де живе наш суб’єкт, коли в ньому не буде нікого, адреса в нас записана на папері, відмичок нам не бракує, у помешканні завжди висять портрети над меблями, нам не буде важко впізнати нашого типа серед фотографій, і після того ми зможемо стежити за ним без проблем, а щоб довідатися, чи в домі є люди, ми використаємо телефон, завтра ми довідаємося його номер через довідкове бюро або скористаємося списком пожильців, отак-от. Проте закінчивши фразу у свій звичний спосіб, начальник зрозумів, що не всі частини його головоломки склалися добре. Хоч, як ми вже пояснили раніше, обидва підлеглі були налаштовані вельми прихильно до міркувань шефа, перший із них відчув себе зобов’язаним зауважити, намагаючись не образити чутливий норов керівника операції, Якщо я не помиляюся, то найліпше, позаяк нам уже відома адреса нашого суб’єкта, просто постукати в його двері й запитати, кому належить квартира, Чи мешкає тут такий-то й такий, якщо двері відчинить він, то скаже, Так, пане, це я, якщо жінка, то найімовірніше вона скаже, Зараз я покличу свого чоловіка, й у такий спосіб ми зловимо пташку, не вдаючись до стількох трюків. Начальник підняв стиснутий кулак, наче хотів стукнути кулаком по столу, але в останню мить зупинив його в повітрі, повільно опустив руку і сказав голосом, який промовляв кожен склад тихше й тихше, Ми перевіримо цю гіпотезу завтра, а тепер я йду спати, на добраніч. Він попрямував до дверей кімнати, в якій мав жити протягом того часу, поки триватиме розслідування, коли почув голос другого підлеглого, що запитав, Але ж о сьомій годині ми починаємо операцію. Не обертаючись, начальник відповів, Передбачувані дії ми припиняємо до наступного наказу, інструкції одержимо завтра, коли я перегляну розпорядження, одержані мною в міністерстві внутрішніх справ, і в такому разі, щоб прискорити роботу, я внесу до нашого плану дій усі зміни, які здаються мені доречними. Він іще раз побажав їм доброї ночі, Добраніч, шефе, відповіли йому підлеглі, й він пішов у свою кімнату. Коли двері ще не зачинилися, другий підлеглий розкрив рота, щоб продовжити розмову, але перший притулив пальця до губів і похитав головою, зробивши колезі знак, щоб він не говорив. Він перший відсунув стілець і сказав, Піду ляжу, а ти якщо затримаєшся, то заходь тихенько, щоб мене не розбудити. На відміну від свого начальника, ці двоє чоловіків як підлеглі не мали права на окрему кімнату для кожного й мусили спати у великій кімнаті, де стояли три ліжка, то була така собі спільна спальня, дуже рідко повністю зайнята. На середньому ліжку майже ніхто ніколи не спав. Коли, як у цьому випадку, агентів було двоє, вони незмінно спали на крайніх ліжках, а якщо тут ночував лише один поліціант, то не випадало сумніватися, що він також спатиме на одному з крайніх і ніколи на середньому, бо в нього, мабуть, тоді виникало враження, що він потрапив в оточення або спить у в’язниці. Навіть поліціанти з найтвердішим характером відчували потребу захистити себе близькістю стіни. Другий підлеглий, вислухавши слова товариша, теж підвівся й сказав, Ні, ні, я не затримаюся, я теж іду спати. Спочатку один, потім другий по черзі заходили до ванної кімнати, яка мала все необхідне для догляду за тілом. Згадаймо також про те, позаяк раніше ми ніде про це не писали, що кожен із трьох поліціантів мав при собі невеличку валізку або просту торбинку зі зміною білизни, зубною щіткою та машинкою для гоління. Було б дивно, якби страхова компанія, наділена щасливою назвою провіденційної, не дбала про потреби тих, кому вона надавала тимчасовий притулок, не постачала їх продуктами гігієни, необхідними для зручності тих, котрі виконували важливу місію, що була їм доручена. Через півгодини обидва підлеглі лежали кожен у своєму ліжку, обидва в офіційних піжамах зі знаком поліції на грудях. План, який опрацювали в міністерстві, не має в собі нічого путнього, сказав другий підлеглий керівника розслідування, Так завжди буває, коли не вдаються до елементарної обережності й не запитують думку людей, наділених досвідом, відповів йому перший підлеглий того самого начальника, Нашому шефові не бракує досвіду, сказав другий його підлеглий, якби він його не мав, його сюди не послали б, Іноді близьке перебування до центрів, де ухвалюються рішення, спричиняє короткозорість, звужує поле зору, глибокодумно відповів перший підлеглий начальника пошукової операції, Ти хочеш сказати, що коли одного дня ми добудемося до вершин влади, то з нами станеться те саме, запитав другий підлеглий, Немає жодних підстав, чому майбутнє має відрізнятися від теперішнього, розважливо відповів перший підлеглий. Через п’ятнадцять хвилин обидва спали. Один хропів, другий ні.