Жозе Сарамаго - Прозріння

Чудові хвилини життя, а надто ті, які торкаються небес, мають одну істотну ваду, вони тривають дуже короткий час, про це можна було б і не говорити, якби вони не супроводжувалися ще більш прикрою обставиною, незнанням, що нам робити далі. Проте ця незручність зводиться майже до нуля, якщо ми маємо у своєму середовищі міністра внутрішніх справ. Не встигли міністри кабінету знову зайняти свої місця, не встиг міністр громадських робіт і культури змахнути непрохану сльозу, як міністр внутрішніх справ підняв руку й попросив слова, Зробіть нам таку ласку, сказав прем’єр, Як емоційно підкреслив пан президент республіки, бувають у житті чудові хвилини, по-справжньому щасливі й витончені, й ми мали високий привілей пережити дві такі щасливі хвилини, подяку президента й промову прем’єр-міністра, коли він запропонував нову стратегію, одностайно схвалену присутніми і про яку я тепер хочу поговорити, не для того, щоб стишити ваші оплески, така ідея дуже далека від мене, а щоб доповнити й полегшити здійснення цієї стратегії, якщо я можу дозволити своїй скромній особі зробити кілька зауважень панові прем’єр-міністру, то я згадаю про те, як він сказав, що не сподівається одержати якісь результати через двадцять чотири години, але він переконаний, що вони почнуть з’являтися раніше, аніж минуть двадцять чотири дні, тому я, попри всю свою повагу, хочу сказати, що ми неспроможні чекати двадцять чотири дні й навіть двадцять днів, п’ятнадцять і навіть десять, наша соціальна будівля тріщить, її стіни хитаються, підвалини тремтять, вона може завалитися в будь-яку мить, Ви можете щось нам запропонувати замість малювати картину, як будівля перетворюється на руїни, запитав прем’єр-міністр, Атож, пане прем’єр-міністр, незворушно відповів міністр внутрішніх справ, ніби й не помітивши сарказму, Тоді просвітіть нас, будь ласка, Насамперед я хочу пояснити, пане прем’єр-міністр, що моя пропозиція не має іншого наміру, як доповнити ті, які ви нам виклали і які ми схвалили, я нічого не покращую, нічого не виправляю, нічого не вдосконалюю, це лише інша пропозиція, яка, сподіваюся, заслуговує на увагу всіх, Ну ж бо, не петляйте, говоріть про справу, Я пропоную, пане прем’єр-міністр, діяти швидко, в ритмі шоку, застосувати гелікоптери, Тільки не кажіть, що ви маєте намір бомбувати місто, Атож, я справді маю намір бомбувати його паперами, Паперами, Саме паперами, пане прем’єр-міністр, насамперед у порядку важливості ми складемо прокламацію, підписану паном президентом республіки і звернену до населення столиці, а по-друге, підготуємо серію коротких й ефективних послань, які підготують душі людей до тих процесів, які відбуватимуться повільніше, аніж передбачив пан прем’єр-міністр, я маю на увазі статті в газетах, телепередачі, спогади про те, як жилося в той час, коли всі ми осліпли тощо, до речі, нагадую, що моє міністерство має власну групу редакторів, людей натренованих переконувати осіб, оскільки, якщо я правильно розумію, письменники досягають своїх цілей ціною великих зусиль і на короткий термін, Ваша думка видається мені чудовою, урвав його президент республіки, але, звичайно ж, текст відозви має здобути моє схвалення, я зроблю там виправлення, якщо визнаю їх потрібними, у всякому разі, вашу ідею я цілком підтримую, вона має ту велику політичну перевагу, що поміщає президента республіки на першу лінію боротьби, атож, пане міністр, ваша ідея чудова. Схвальний гомін, який пролунав у залі, підказав прем’єр-міністрові, що цей раунд виграв міністр внутрішніх справ, Що ж, нехай так і буде, віддайте необхідні розпорядження, сказав він, але подумав, що цей уряд неспроможний ухвалювати ефективні рішення.

Заспокійлива ідея, що пізніше або раніше і скорше раніше, аніж пізніше, доля завжди покарає гордість, знайшла гучне підтвердження в тому приниженні, яке мусив витерпіти міністр внутрішніх справ, котрий, повіривши в те, що здобув блискучу перемогу в боротьбі з керівником уряду, тепер зі смутком спостерігав, як розвалюються його плани внаслідок несподіваного втручання небес, які в останню годину вирішили перекинутися на бік його супротивника. Проте в останньому аналізі, а також і в найпершому, згідно з опінією найуважніших і найвідоміших спостерігачів, провина повністю лягала на президента республіки, бо він надто затримався зі схваленням маніфесту, який із його підписом та для морального виховання жителів міста мав бути скинутий із гелікоптерів. Протягом трьох днів після засідання ради міністрів небесне склепіння демонструвало світові своє яскраво синє вбрання без жодного шва, погода була бездоганною, без складок і без швів, а головне без вітру, ідеальна для того, щоб кидати з неба папери й потім спостерігати, як вони падають униз, танцюючи танець ельфів, аж поки їх підберуть перехожі на вулицях або ті, хто підбіжить до них із цікавості довідатися, які новини надсилає їм небо. Протягом тих трьох днів замацаний руками текст стомлювався від нескінченних подорожей між президентським палацом і міністерством внутрішніх справ, то перевантажений аргументами та резонами, то більш лаконічний зі словами, закресленими й заміненими іншими, яких чекала така сама доля, з фразами, що були ніяк не пов’язані з тим, що їм передувало, й не відповідали тим, які давалися після них, скільки було витрачено чорнила, скільки порвано паперу на те, що можна було назвати тяжкою працею, муками творчості, адже хотіли про все розповісти народові на одному аркуші паперу. На четвертий день небо, стомившись чекати, бачачи, що там, унизу, речі ані зв’язувалися, ані розв’язувалися, вирішило з’явитися на світанку в плащі з низьких і темних хмар, тих, які обіцяють дощ і виконують свою обіцянку. Протягом першої години ранку з неба стали падати ріденькі краплини, вряди-годи мжичка припинялася, вряди-годи відновлювалася, це було таке собі занудне накрапання дощу, який, попри свої загрози, здавалося, не обіцяв нічого серйозного. Така мрячка, то дощить, то не дощить, тривала до пізнього полудня, і раптом, без попередження, наче небу набридло вдавати те, чого воно не відчувало, воно розкрилося, й пішов дощ, безперервний, монотонний, інтенсивний, який ще не був зливою, але належав до тих дощів, які можуть проливатися на землю протягом цілого тижня і які загалом приносять задоволення сільському господарству. Проте не міністерству внутрішніх справ. Навіть якщо припустити, що верховне командування повітряних збройних сил дозволить гелікоптерам злетіти, що вкрай проблематично, викидати папери в повітря за такої погоди буде більш аніж безглуздо, й не тільки тому, що на вулицях буде дуже мало народу, а ті, хто на них вийде, приділятимуть головну увагу тому, щоб намокнути якомога менше, а найгірше буде, коли президентський маніфест упаде в рідку грязюку, буде затягнутий бурхливими потоками в канаву, розмокне та розм’якне в брудних калюжах, які утворять колеса автомобілів, то, запевняю вас, що справді лише фанатик законності й палкий прихильник влади нахилиться й підійме брудний розмоклий аркуш, у якому пояснюватиметься спорідненість між загальною сліпотою, яка виникла чотири роки тому, й тією виборчою, що спіткала наше суспільство тепер. Міністр внутрішніх справ не міг приховати свого роздратування, коли під приводом негайної національної потреби прем’єр-міністр запустив у дію, здобувши силувану згоду президента республіки, машинерію засобів масової комунікації, включаючи пресу, радіо, телебачення, й усі ці засоби, як дружні, так і конкурентні, заходилися переконувати населення столиці, що воно знову осліпло. А коли через кілька днів дощ припинився і повітря знову стало синім, лише вперта, а наприкінець і роздратована наполегливість президента республіки, який натиснув на керівника уряду, домоглася, щоб відкладена перша частина плану була виконана, Мій любий прем’єр-міністре, сказав президент, зважте на те, що я ніколи не чинив опору й не маю наміру чинити тому, що було вирішено на раді міністрів, а тому все ще вважаю за свій обов’язок звернутися персонально до нації, Пане президент, я вважаю, що в цьому нема потреби, дії, спрямовані на пояснення ситуації населенню, вже відбуваються, незабаром ми одержимо перші результати, Навіть якщо вони з’являться уже післязавтра, я хочу, щоб мій маніфест був донесений до народу раніше, Не випадає сумніватися, що післязавтра лише форма висловлювання, Тим ліпше, розпорядіться, щоб маніфест було розповсюджено, Пане президент, мені здається, Застерігаю вас, якщо ви цього не зробите, я зроблю вас відповідальним за втрату моєї особистої і політичної довіри, яка останнім часом виникла між нами, Дозвольте вам нагадати, пане президент, що мене підтримує в парламенті абсолютна більшість, і втрата довіри, якою ви мені погрожуєте, матиме суто персональний характер, не стосуючись політики, Подивимося, що буде, коли я оголошу в парламенті, що наказ президента республіки скасований прем’єр-міністром, Пане президент, це ж неправда, Це буде правдою, коли я це повідомлю, чи в парламенті, чи поза ним, То я маю негайно поширити маніфест, Маніфест та інші папери, Поширити тепер маніфест буде надмірністю, Це ви так вважаєте, а не я, Пане президент, Якщо я називаю себе президентом, то лише тому, що мене визнають президентом, а тому виконуйте те, що я вам наказав, Якщо ви ставите питання у таких термінах, Я ставлю його у таких термінах і хочу сказати вам іще дещо, мені настогидли ваші війни з міністром внутрішніх справ, якщо він вам погано служить, звільніть його, але якщо ви не хочете або не можете звільнити його, ви повинні його терпіти, я переконаний, що якби ідея маніфесту, підписаного президентом, виникла у вашій голові, то ви його поширили б без зайвих розмов, Ви несправедливі, пане президент, Може, я й не зовсім справедливий, заперечувати не стану, ми всі знервовані, втрачаємо спокій і часто говоримо те, чого не хотіли й навіть не думали говорити, Тоді вважаймо цей інцидент вичерпаним, Атож, вважаймо його вичерпаним, але я хочу, щоб завтра вранці гелікоптери піднялися в повітря, Гаразд, пане президент.