Жозе Сарамаго - Прозріння

Повернулися майже всі. Як ото кілька днів тому сказав міністр внутрішніх справ, коли мусив пояснити керівникові уряду причину того, чому бомба, яку він наказав закласти, була далеко не такою потужною, як та, що вибухнула насправді, так само у випадку міграції виникла широка тріщина в ланцюгу передачі наказів. Як ото досвід ніколи не стомлюється нам показувати, після перевірки та обміркування стількох випадків та відповідних обставин, за яких вони відбуваються, досить часто трапляється, що жертви роблять свій внесок відповідальності в нещастя, які падають їм на голову. Заклопотані політичними дискусіями, жодна з яких, як буде з’ясовано згодом, не привела до жодних практичних висновків, що допомогли б реалізації плану ксенофонта, заклопотані члени комітету забули або їм навіть не прийшло в голову з’ясувати, чи військова сторона була поінформована про план від’їзду, що було не менш важливим, аніж інші домовленості. Кілька родин, десь близько половини десятка, змогли перетнути лінію, на якій стояли два прикордонних пости, але це сталося тому, що молодий офіцер, який командував цими постами, дозволив переконати себе не так повторними присягами у вірності кандидатів на перетин кордону режимові та в їхній ідеологічній чистоті, як наполегливими запевненнями, що уряд знає про втечу і схвалив її. Та водночас, щоб урятуватися від сумнівів, які несподівано опанували його, офіцерик зателефонував на два сусідніх пости, де колеги виявили люб’язність нагадати йому, що накази, віддані війську на самому початку блокади, забороняють пропускати через кордон бодай одну живу душу і їх не можна порушувати, навіть якби в тебе виникла потреба врятувати батька від шибениці або добігти до сільської хати, щоб народити там дитину. Глибоко стривожений тим, що ухвалив помилкове рішення, яке, безперечно, буде витлумачене, як очевидне й можливо умисне порушення наказу, за що його віддадуть під трибунал і, поза всяким сумнівом, розжалують, молодий офіцер викрикнув, щоб негайно опустили шлагбаум, заблокувавши в такий спосіб кілометровий караван автомобілів і фургонів, завантажених до самого даху й поверх даху, що вишикувався на дорозі. Дощ усе падав і падав. Немає сенсу приховувати, що несподівано поставлені перед своєю відповідальністю, члени комітету не склали руки, чекаючи, коли Червоне море розступиться перед ними. Вони задіяли свої мобільні телефони і стали будити всіх впливових осіб, яких, на їхню думку, можна було вирвати зі сну, не надто їх роздратувавши, й цілком можливо, що складний випадок був би розв’язаний у найліпший спосіб для розгублених утікачів, якби не шалений опір міністра оборони, який рішуче заявив, Без мого наказу нікого не пропускати. Як уже, либонь, зрозуміли мої здогадливі читачі, комітет про нього забув. Тут треба нагадати, що міністр оборони перебуває не на вершині влади, що він повинен підкорятися прем’єр-міністрові, а ще вище перебуває керівник держави, якого всі повинні шанувати не менше, а може, й більше. Хоч у більшості випадків вирішального значення це не має. Тому й сталося, що прем’єр і міністр оборони зіткнулися у справжній діалектичній битві, де резони летіли від одного до другого й у зворотному напрямку, наче вогняні кулі, й міністр оборони зрештою капітулював. Він був сердитий, у поганому настрої, але мусив визнати свою поразку.

Природно, читач захоче довідатися, який вирішальний, неспростовний аргумент застосував прем’єр-міністр, щоб зламати опір упертого співрозмовника. Він був простий і незаперечний, Мій дорогий міністре, скажіть-но, примусьте свою голову працювати, які завтра будуть наслідки, якщо сьогодні ми зачинимо двері перед людьми, які голосували за нас, Якщо я правильно пам’ятаю, наказ, виданий радою міністрів, велить не пропускати нікого, Я хвалю вас за добру пам’ять, але вряди-годи накази треба послаблювати, а надто тоді, коли виникає така потреба, як оце тепер, Не розумію, Я поясню вам завтра, коли ми розв’яжемо цю важку ситуацію, придушимо заколот і заспокоїмо уми, ми призначимо нові вибори, так чи не так, Так, То ви гадаєте, що ті, кому ми сьогодні не дозволили покинути місто, голосуватимуть за нас, Найімовірніше, не голосуватимуть, А нам потрібні їхні голоси, згадайте, що партія центру наступає нам на п’яти, Розумію, Позаяк ви це розумієте, то, будь ласка, віддайте наказ, щоб людей пропускали, Гаразд, пане міністр. Прем’єр-міністр поклав телефонну слухавку, подивився на годинник і сказав дружині, Схоже, я ще можу поспати години півтори або дві, й додав, Не думаю, що цей суб’єкт увійде до уряду, коли його доведеться сформувати знову, Ти не повинен допускати, щоб тебе не шанували, сказала його дорога половина, Таких, хто мене не шанує, немає, моя люба, але, на жаль, усі зловживають моєю поступливістю, Це одне й те саме, сказала дружина, вимикаючи світло. Не минуло й п’ятьох хвилин, як знову задзвонив телефон. Це знову був міністр оборони, Пробачте мені, я не хотів уривати вам заслужений відпочинок, але, на жаль, у мене немає іншого виходу, Що у вас тепер, Дрібниця, про яку ми не подумали, Яка дрібниця, запитав прем’єр, не приховуючи роздратування від множини займенника ми, Проста, але дуже важлива, Кажіть прямо, не примушуйте мене гаяти час, Я запитую себе, чи можемо ми бути певні, що вся та людність, яка хоче перетнути кордони міста, належить до нашої партії, запитую себе, чи повинні ми задовольнятися тим, що вони запевняють, ніби голосували за нас на виборах, запитую себе, чи серед сотень автомобілів, які тепер стоять на вулицях, немає машин з агентами заколоту, готовими заразити білою чумою ще не заражену частину країни. Прем’єр-міністр відчув, як йому стиснуло серце, коли він зрозумів, що припустився помилки. Цю можливість виключати не можна, промурмотів він, Саме тому я вам і зателефонував, сказав міністр оборони, далі закручуючи гайку. Тиша, яка настала після цих слів, ще раз довела, що час не має нічого спільного з тим, який показують нам годинники, ці апарати, зроблені з коліщат, які не думають, і пружини яких не наділені відчуттями, позбавлені духу, який дозволив би їм уявити, що п’ять окремих секунд, перша, друга, третя, четверта й п’ята, були болісними тортурами для однієї сторони й витонченою втіхою для другої. Рукавом піжамної куртки, що так доречно виявився під рукою, прем’єр-міністр витер від рясного поту лоб, потім, ретельно підбираючи слова, сказав, Справді, наша справа вимагає ретельнішого розгляду, ситуацію треба обміркувати як слід, загострити кути проблеми завжди буде помилкою, Я теж так думаю, А яка ситуація в цю мить, запитав прем’єр-міністр, Надзвичайно нервова в окремих місцях, на деяких постах довелося навіть стріляти в повітря, Ви можете щось запропонувати мені як міністр оборони, Якби умови для маневрів були кращими, я наказав би атакувати, але позаяк усі дороги забиті автомобілями, це неможливо, І як би ви атакували, Наприклад, пустив би в наступ танки, Ну гаразд, а коли б перший танк і перший автомобіль зіткнулися мордами, я знаю, що ані танк, ні автомобіль морд не мають, це тільки так іноді кажуть, на вашу думку, що сталося б, Зазвичай людей опановує страх, коли вони бачать, як на них насувається танк, Але секунду тому я почув із ваших уст, що дороги щільно забиті автомобілями, Так, пане прем’єр-міністр, Тому першому автомобілю буде нелегко повернути назад, Атож, повернути йому буде дуже важко, проте якщо ми не дозволимо, щоб він перетнув лінію кордону, йому доведеться зробити це, Але не в ситуації паніки, яку створить наступ танків із наведеними на нього гарматами, Ваша правда, пане прем’єр, Одне слово, ви не маєте жодної ідеї, як можна подолати труднощі, сказав прем’єр-міністр, бачачи, що команда й ініціатива тепер перейшли до нього, На жаль, я мушу визнати це, пане прем’єр-міністр, Хай там як, а я дякую вам, що ви привернули мою увагу до аспекту справи, на який я не звернув уваги, Таке могло статися з кожним, Так, із кожним, але тільки не зі мною, Вам доводиться думати про стільки справ, пан прем’єр-міністр, А тепер мушу думати ще й про цю проблему, мушу розв’язати проблему, якій не зміг дати раду міністр оборони, Якщо ви розумієте це так, то я готовий піти у відставку, Гадаю, я не чув, що ви сказали, й думаю, не захочу де чути, Дякую, пане прем’єр-міністр. Запала ще одна тиша, цього разу вона була коротшою, не довша за три секунди, протягом яких витончена втіха й гірка агонія, схоже, помінялися місцями. У помешканні задзвонив іще один телефон. Дружина підняла слухавку, запитала, хто говорить, потім, затуливши слухавку долонею, тихо повідомила чоловікові, Це міністр внутрішніх справ. Прем’єр-міністр зробив знак, щоб він почекав, а сам тим часом почав давати розпорядження міністрові оборони, Не треба більше стріляти в повітря, хочу, щоб ситуація стабілізувалася, поки ми не вживемо необхідних заходів, повідомте людям, які сидять у перших автомобілях, що уряд збереться обговорити ситуацію, що незабаром будуть ухвалені пропозиції й настанови, що все буде добре для батьківщини й для національної безпеки, наголосіть на цих словах, Дозвольте вам нагадати, пане прем’єр-міністр, що автомобілів там нараховуються сотні, Ну то й що, Ми не зможемо донести це послання до всіх, Не турбуйтеся, коли про це довідаються люди в перших автомобілях на кожному посту, вони передадуть інформацію у хвіст своєї колони як по бікфордовому шнуру, А й справді, буде так, Тримайте мене в курсі справ, Гаразд, пане прем’єр-міністр. Наступна розмова з міністром внутрішніх справ відбувалася інакше, Не гайте часу, розповідаючи мені, що сталося, я вже поінформований, Можливо, вам не доповіли, що солдати стріляли, Вони більше не стрілятимуть, Он як, Тепер наше головне завдання примусити всіх цих людей повернутися назад, Навіть військо не змогло це зробити, Не змогло й не могло змогти, бо, звичайно ж, не можна було допустити, щоб міністр оборони наказав послати проти людей танки, Звичайно, цього не можна було допустити, пане прем’єр-міністр, Від цієї миті відповідальність лягає на вас, Поліція нічого не може зробити в таких ситуаціях, а війська мені не підкоряються, Я не думав ані про вашу поліцію, ані про те, щоб призначити вас начальником генерального штабу, Я не зовсім вас розумію, пане прем’єр-міністр, Негайно розбудіть вашого найкращого спічрайтера, накажіть йому підготувати вам промову, а тим часом повідомте засоби масової комунікації, що о шостій годині по радіо виступить міністр внутрішніх справ, телебачення й газети передадуть свої повідомлення згодом, радіо в цій ситуації найголовніше, Уже скоро п’ята година, пане прем’єр-міністр, Ви могли б мені цього й не казати, я маю годинника, Пробачте мені, я лише хотів нагадати, що часу в нас дуже обмаль, Якщо ваш спічрайтер не зможе написати тридцять рядків за чверть години, дотримуючись чи не дотримуючись правил синтаксису, то ліпше виженіть його на вулицю, І що ж він повинен написати, Переконливу промову, яка переконала б цих людей повернутися додому, розпалила б їхні патріотичні почуття, пояснила б їм, що є злочином проти батьківщини залишити столицю в руках збунтованих орд, повідомила б їм, що всі, хто голосував за партії, які створюють структуру сучасної політичної системи, не забувши згадати й про партію центру, нашого головного суперника, перебувають у першому ряду захисту демократичних інституцій, повідомила б їм, що домашні вогнища, які вони залишають без захисту, будуть розграбовані бунтівними бандами, але не слід говорити про те, що ми самі їх пограбували б у разі потреби, Можна ще додати, що кожен громадянин, який вирішить повернутися додому, хоч би яким був його вік та соціальне становище, розглядатиметься урядом як відданий пропагандист законності, Пропагандист не здається мені дуже вдалим словом, воно досить вульгарне, досить комерційне, крім того, законність уже втішається достатньою пропагандою, ми тільки про це й говоримо, Тоді краще назвімо його захисником, герольдом або легіонером, Легіонер найкраще слово, воно звучить потужно, маршово, захисник буде терміном без напруги, він навіюватиме негативну ідею пасивності, герольд пахнутиме середньовіччям, тоді як слово легіонер свідчить про прагнення до бойових дій, про порив до атаки, а крім того, як нам відомо, це слово освячене твердими традиціями, Сподіваюся, що люди, які тепер стовбичать на дорозі, зможуть почути наше послання, Мій любий, схоже, необхідність дуже рано прокинутися затьмарила їхню перцептивну спроможність, я закладаюся своєю посадою прем’єр-міністра, що позаяк у цю хвилину радіо в усіх автомобілях увімкнене, найважливіше, щоб звернення до країни було негайно проголошене й повторюване через кожну хвилину, Я боюся, пане прем’єр-міністр, що ті люди перебувають у такому стані духу, який не сприятиме намаганням переконати їх, і коли їм повідомлять, що зараз їм зачитають звернення уряду, найімовірніше, вони подумають, що ми дозволяємо їм перейти кордон, і наслідки такої помилки можуть бути дуже тяжкими, Усе дуже просто, ваш спічрайтер повинен виправдати хліб, який він їсть, і гроші, які одержує, й подбати про свою лексику та риторику, Чи ви дозволите мені, пане прем’єр-міністр, висловити ідею, яка щойно спала мені на думку, Висловлюйте її, але хочу вам нагадати, що ми втрачаємо час, уже п’ять хвилин після п’ятої години, Повідомлення від уряду матиме набагато більше сили, якщо з ним виступить сам прем’єр-міністр, У цьому я не маю найменшого сумніву, У такому разі, чом би й справді вам не звернутися до народу, Бо я зберігатиму себе до іншої обставини, яка відповідатиме моїй високій посаді, А й справді, думаю, я вас зрозумів, Зверніть увагу на те, що тут ідеться про звичайний здоровий глузд або, іншими словами, про ієрархічну градацію, так для гідності найвищої магістратури нації було б образливо, якби керівник держави звернувся до кількох водіїв із проханням звільнити проїзд на кількох вулицях, так само й прем’єр-міністр має бути захищений від усього, що може тривіалізувати його статус найвищого керівника уряду, Я розумію вашу думку, Дуже добре, це свідчить, що ви нарешті цілком прокинулися, Ви маєте слушність, пане міністр, А зараз за роботу, щонайпізніше о восьмій годині дороги мають бути очищені від зайвого транспорту, телебачення, користуючись тими наземними й повітряними засобами, які воно має у своєму розпорядженні, має організувати репортаж, який побачила б уся країна, Гаразд, пане прем’єр-міністр, я зроблю все, що зможу, Робіть не все, що зможете, робіть те, щоб результати були такими, яких я від вас вимагаю. Міністр внутрішніх справ не встиг відповісти, телефон відключився. Мені приємно чути, коли ти говориш так, як оце говорив, сказала дружина прем’єра, Я так говорю, коли мені потрапляє гірчиця в ніс, А що ти вчиниш, коли він не зможе розв’язати проблему, Повантаж свої речі й забирайся геть, Разом із міністром оборони, Саме так, Тобі не дозволено виганяти зі служби міністрів, як я виганяю своїх служниць, А вони і є служницями, Так-то воно так, але ж потім ти не матимеш іншої ради, як знайти їм заміну, Цю проблему треба обміркувати спокійно, Що ти маєш на увазі, Я не схильний говорити про це тепер, Я твоя дружина, ніхто нас не чує, твої таємниці це мої таємниці, Я хотів сказати, що, з огляду на серйозність ситуації, ніхто не здивується, якщо я надумаю взяти на себе обов’язки міністра оборони й міністра внутрішніх справ, надзвичайна ситуація у стані національної безпеки не може не знайти віддзеркалення у структурах функціонування уряду, мій намір послужив би тотальній координації, тотальній централізації, тотальній зручності віддавати накази, Це був би величезний ризик, ти міг би або все здобути, або усе втратити, Так, але якщо мені пощастить здобути тріумф над заколотом, який не мав паралелей у жоден час і в жодному місці, заколотом, який зруйнував найчутливіше місце в організації нашої країни, систему парламентської репрезентації, тоді історія надасть мені досі небачене місце, вона оголосить мене унікальним рятівником демократії, А я стану найгордовитішою з дружин, прошепотіла жінка, притиснувшись до нього всім тілом, наче змія, так ніби її раптом опанувала магічна хіть, яка спостерігається дуже рідко, суміш плотського бажання й політичного ентузіазму, але чоловік, усвідомлюючи всю серйозність моменту й раптом пригадавши суворі слова поета, Чому ти кидаєшся в ноги / моїх грубих чобіт? / Чому розпускаєш тепер своє запашне волосся / і підступно розкриваєш обійми своїх лагідних рук? / Я тепер не більше як чоловік із грубими руками / і серцем, обернутим в один бік. / Мені треба було / розтоптати тебе, щоб пройти, / я тебе розтоптав, Ти знаєш, він відкинув убік постільну білизну й сказав, Я піду супроводжувати розгортання операцій за своїм письмовим столом, а ти спи, відпочивай. У голові жінки промайнула швидка думка, що в такій критичній ситуації, як нинішня, коли моральна підтримка була б на вагу золота, якби її можна було зважити, вільно ухвалений код головних подружніх обов’язків у розділі взаємодопомоги вимагав, щоб вона негайно підвелася з постелі й власними руками, не кличучи служницю, приготувала чоловікові міцний чай із належним підкріпленням сухих пиріжків, проте розчарована, роздратована несподіваним спалахом хоті, який відразу згас, вона перевернулася на другий бік і міцно заплющила очі з легкою надією, що уві сні зможе скористатися рештками свого короткочасного збудження, щоб організувати з них невеличку еротичну фантазію для особистого вжитку. А прем’єр-міністр увійшов до свого кабінету, байдужий до розчарувань, які залишив позаду, накинувши поверх смугастої піжами шовковий халат, орнаментований екзотичними мотивами, з китайськими павільйонами та золотими слонами, увімкнув усі джерела світла, а потім радіо й телебачення. На телевізійному екрані досі маячила нерухома картинка, для початку передачі було надто рано, але на всіх радіостанціях уже жваво говорили про страхітливі затори на вулицях, міркували про те, що за всіма ознаками відбувалася масова спроба втекти з в’язниці, на яку перетворилася столиця через свою дурну поведінку, не бракувало також коментарів про більш аніж передбачувані наслідки, до яких неминуче призведе незвичайно щільна закупорка вулиць, унеможлививши прохід великих автофургонів, які щодня привозили до міста продовольчі товари. Ці коментатори не знали, що вказані автофургони були затримані внаслідок суворої військової необхідності за три кілометри від кордону. Пересуваючись на мотоциклах, радіорепортери зверталися із запитаннями до тих, хто сидів у колонах автомобілів і вантажівок, і переконалися в тому, що справді йшлося про колективну акцію, організовану з ніг до голови, яка об’єднала цілі родини, щоб утекти від тиранії, від задушливої атмосфери, яку утворили в столиці сили заколоту. Деякі голови родин нарікали на затримку, Ми перебуваємо тут майже три години, а черга не просунулася вперед бодай на міліметр, інші вважали, що стали жертвами зради, Нам гарантували, що ми зможемо проїхати без проблем, і ось який ми маємо блискучий результат, уряд виїхав на вакації й відмовляється допомогти нам виїхати також, віддав нас на поталу звірам, і тепер, коли ми мали шанс виїхати звідси, двері зачинили перед самим нашим носом. Нерви в людей були перенапружені, діти плакали, люди старі зблідли від перевтоми, чоловіки, в яких закінчилися сигарети, були збуджені до краю, виснажені жінки намагалися навести бодай якийсь лад у розпачливому сімейному хаосі. Люди в одному з автомобілів спробували розвернутися й повернутися до міста, але мусили відмовитися від свого наміру, опинившись під градом лайки та образ, які звалилися їм на голови, Боягузи, чорні вівці, білобюлетенники, гівняні козли, шпигуни, зрадники, сучі діти, тепер ясно, чому ви опинилися тут, приїхали, щоб деморалізувати пристойних осіб, зруйнувати нашу єдність, але не думайте, що ми дозволимо вам утекти, ось знімемо колеса вашого автомобіля, може, тоді ви навчитеся шанувати чуже страждання. У кабінеті прем’єра задзвонив телефон, це могли бути міністр оборони, міністр внутрішніх справ або президент. Подзвонив президент, Що відбувається, чому мене вчасно не поінформували про безлад, який утворився на виході зі столиці, запитав він, Пане президент, уряд тримає ситуацію під контролем, через короткий час проблеми будуть розв’язані, Хай і так, але мене повинні були інформувати, я не можу залишатися поза станом подій, Я подумав, що події цілком лежать на моїй відповідальності, що немає причин уривати ваш сон, та хай там як, а я збирався зателефонувати вам через двадцять хвилин або через півгодини, повторюю, я беру всю відповідальність на себе, пане президент, Гаразд, гаразд, я вам дуже вдячний за ваш намір, але якби моя дружина не мала корисної звички прокидатися рано, керівник держави досі спав би, тоді як його країна палахкотить у вогні кризи, Вона не палахкотить, пане президент, уже вжито всіх необхідних заходів, Ви не кажіть мені, що дали наказ розбомбити всі колони автомобілів, Гадаю, ви вже мали час переконатися в тому, що це не мій стиль, пане президент, Я сказав це, щоб створити образ, звичайно, я ніколи не подумав би, що ви спроможні вчинити таке варварство, Через короткий час радіо повідомить, що о шостій годині міністр внутрішніх справ звернеться до країни з промовою, я наготувався дати перше повідомлення, будуть і інші виступи, усе організовано, пане президент, Я визнаю, що ви вже дечого досягай, І я переконаний, твердо переконаний, що наш успіх можна забезпечити лише в тому випадку, пане президент, якщо всі ці люди погодяться мирно повернутися до своїх домівок, А якщо не погодяться, Якщо ми не умовимо їх погодитися, уряд піде у відставку, Не намагайтеся зловити мене на цей трюк, ви знаєте так само добре, як і я, що за ситуації, в якій перебуває країна, я не зміг би прийняти вашу відставку, навіть якби ви висловили таке бажання, Я знаю, але я не міг цього не сказати, Гаразд, позаяк ми з вами дійшли згоди, не забувайте повідомляти мені про все, що відбуватиметься. Радіо оголосило, Ми ще раз уриваємо нашу передачу, аби інформувати вас, що міністр внутрішніх справ о шостій годині звернеться з повідомленням до країни, повторюємо, о шостій годині міністр внутрішніх справ звернеться з повідомленням до країни, повторюємо, до країни звернеться з повідомленням міністр внутрішніх справ, о шостій годині, повторюємо, до країни звернеться з повідомленням міністр внутрішніх справ, це багаторазове повторення однієї формули не пройшло повз увагу прем’єр-міністра, який протягом кількох секунд, усміхаючись своїм думкам, намагався уявити собі, як, у біса, зможе передати своє повідомлення міністр внутрішніх справ. Чи не зможе він зробити якийсь корисний висновок для майбутнього, й у цю мить нерухома заставка на екрані телевізора зникла, поступившись місцем звичному образу прапора, який майорів на вершині щогли, дуже ліниво, наче також щойно прокинувся, а тим часом гімн загудів своїми тромбонами й загуркотів барабанами з тонкою мелодією кларнета посередині. Диктор, який з’явився на екрані, мав перекручену краватку й украй невдоволене обличчя, ніби його хтось гірко образив і він не мав наміру ані простити цю образу, ані швидко її забути, Враховуючи серйозність політичного та соціального моменту, сказав він, і шануючи священне право населення на вільну й багатосторонню інформацію, ми сьогодні починаємо свої передачі раніше від домовленого часу. Як і багато з тих, хто нас слухає, ми довідалися, що міністр внутрішніх справ виступить о шостій годині по радіо, мабуть, для того, щоб висловити ставлення уряду до наміру частини громадян покинути місто. Не думаю, що наше телебачення стало мішенню наперед обміркованої дискримінації, але ми не можемо не звернути увагу на те, що тільки непоясненна дезорієнтація, несподівана для таких досвідчених політиків, які сформували нинішній уряд нації, могла призвести до того, що про наше телебачення забули. Принаймні неусвідомлено. Мабуть, це пояснюють надто ранньою годиною, в яку мало прозвучати повідомлення, але працівники цього закладу протягом усієї своєї тривалої історії дали досить доказів персонального самозречення, відданості громадській справі та високого патріотизму, щоб не бути тепер зведеними до принизливого становища інформаторів другої руки. Ми віримо в те, що до часу, передбаченого для нинішнього повідомлення, ще буде можливість досягти домовленості, яка, не позбавляючи наших колег по громадському радіо того права, котре було їм надане, поверне нашому закладові те, що йому належить по праву, тобто місце й відповідальність першої інформативної інституції країни. Поки ми чекаємо результатів цієї домовленості, про які сподіваємося незабаром почути, інформуємо вас, що гелікоптер телебачення в цю саму мить підіймається в повітря, щоб показати нашим телеглядачам перші картини довжелезних автомобільних колон, які, згідно з планом виїзду з міста, що його, як ми вже довідалися, назвали добре відомим в історії ім’ям ксенофонта, були зупинені на кордонах столиці. На щастя, вже понад годину як припинилася злива, що протягом усієї ночі поливала каравани машин, які опинилися в такій скруті. Залишилося не так багато часу до того, як сонце викотиться з-за обрію й прорветься крізь чорні хмари. Сподіваємося, його поява допоможе повалити бар’єри, які з причин, що їх ми не можемо зрозуміти, досі перешкоджають нашим відважним співвітчизникам вирватися на волю. Нехай буде так задля добра вітчизни. Наступні картини показують гелікоптер у повітрі, потім зйомки згори, невеличкий аеродром, із якого він піднявся в повітря, а потім ви побачите дахи перших міських будинків і перші вулиці. Керівник уряду поклав руку на телефон. Не можна було гаяти жодної хвилини, Пане прем’єр-міністр, почав міністр внутрішніх справ, Не кажіть більше нічого, ми вчинили помилку, Ви кажете, ми вчинили, Атож, ми вчинили, бо коли один помиляється, а другий не виправляє його, помилка належить обом, Я не наділений ані вашою владою, ані вашою відповідальністю, пане прем’єр-міністр, Але ви наділені моєю довірою, То чого ви від мене хочете, Ви говоритимете по телебаченню, радіо одночасно транслюватиме вашу промову, й проблему буде залагоджено, І ми залишимо без відповіді нахабство диктора й той тон, яким панове з телебачення говорили про уряд, У свій час ми їм це пригадаємо, не тепер, я потім сам ними займуся, Дуже добре, Ви вже маєте своє повідомлення, Так, пане прем’єр, ви хочете, щоб я вам його прочитав, Не треба, а то мені буде нецікаво слухати вас по телебаченню, Мені треба йти, час уже майже настав, Вони вже знають, що ви туди прийдете, з подивом запитав прем’єр-міністр, Я доручив своєму державному секретареві домовитися з ними, Без мого відома, Ви знаєте краще, що ми не мали альтернативи, Без мого схвалення, повторив прем’єр, Нагадую вам, що ви наділили мене довірою, так ви мені щойно сказали, крім того, якщо один помилився, а другий помилку виправив, то успіх належить обом, Якщо на восьму годину ситуацію не буде виправлено, я негайно прийму вашу відставку, Так, пане прем’єр-міністр. Гелікоптер низько пролетів над однією з автомобільних колон, люди махали йому руками з вулиці й певно говорили одне одному, Цей вертоліт належить телебаченню, а те, що до них прилетів вертоліт із телебачення, всі сприйняли як гарантію того, що незабаром машини будуть пропущені. Якщо прилетіло телебачення, то це добрий сигнал, казали вони. Проте вони помилялися. Точно о шостій годині, коли обрій уже зарожевів, у радіоприймачах автомобілів стало чути голос міністра внутрішніх справ, Дорогі мої співвітчизники, дорогі співвітчизниці, протягом кількох останніх тижнів країна, безперечно, пережила найтяжчу кризу з тих, яку історія нашого народу пам’ятає від тих часів, коли виникла наша держава, ніколи раніше не була такою нагальною необхідність боронити національну єдність, деякі наші люди, меншість у населенні країни, послухавшись поганих порад, потрапивши під вплив ідей, які не мають нічого спільного з правильним функціонуванням демократичних інституцій, що в нас діють, і тією повагою, на яку вони заслуговують, поводяться як смертельні вороги цієї єдності, й тому над мирним суспільством, яке ми мали до сьогодні, нависла жахлива загроза громадянського протистояння з непередбаченими наслідками для майбутнього батьківщини, уряд першим зрозумів прагнення до свободи, що знайшло свій вираз у спробі покинути столицю, здійсненій тими, кого він завжди визнавав як патріотів найчистішої води, тих, хто в найтяжчих обставинах діяли чи то в процесі голосування, чи то у своєму повсякденному житті як справжні й непідкупні захисники законності, у такий спосіб відновлюючи й оновлюючи найкращі характеристики давнього легіонерського духу, чесного й поставленого на службу громадському добру, його традиціям, рішуче обернувшись спиною до столиці, об’єднаних содома й гоморри нашого часу, в такий спосіб вони продемонстрували бойовий дух, гідний найвищої похвали і визнаний урядом, маючи на увазі національний інтерес у його глобальності, уряд вірить і в цьому розумінні закликає до роздумів передусім тих, до кого я тепер звертаюся, тисячі чоловіків і жінок, які протягом годин із тривогою чекали пояснювального слова від людей, що відповідають за долю вітчизни, повторюю, уряд вірить, що переможними діями, які найбільше пасують до нинішньої ситуації, буде негайна реінтеграція цих тисяч осіб у життя столиці, повернення до своїх домашніх вогнищ, бастіонів законності, домівок опору, бастіонів, де незаплямована пам’ять предків спостерігає за діями своїх нащадків, уряд, я знову повторюю, вірить, що ці резони, щирі та об’єктивні, які передаються серцем до рук, мають бути зважені тими, хто у своїх автомобілях слухає це офіційне повідомлення, причому треба взяти до уваги, що на матеріальні аспекти ситуації треба зважати менше в розрахунках, у яких переважають духовні цінності, уряд користується з нагоди, аби заявити, що йому відомо про існування плану пограбування покинутих домівок, який, до речі, згідно з останніми відомостями, вже почав реалізовуватися, як повідомляється в листі, котрий мені щойно передали, в цю мить, коли ми обговорюємо свою ситуацію, уже вчинено напад на сімнадцять будинків, цілком розграбованих, отже, дорогі співвітчизники й співвітчизниці, задумайтеся про те, що ваші вороги не втрачають часу, лише кілька годин минуло відтоді, як ви покинули свої оселі, а вже вандали повиламували двері у ваших домівках, уже варвари й дикуни розкрадають ваше добро, й лише від вас залежить, чи ви встигнете уникнути більшого нещастя, проконсультуйтеся зі своєю совістю, знайте, що уряд нації перебуває на вашому боці, й тепер вам залишається вирішити, перебуваєте ви чи не перебуваєте на боці уряду нації. Перш ніж зникнути з екрана, міністр внутрішніх справ устиг кинути погляд у бік камери, на його обличчі був вираз упевненості й чогось дуже схожого на виклик, але треба було бути втаємниченим у справи цих небожителів, щоб точно витлумачити цей швидкий погляд, тому прем’єр-міністра він не обманув, для нього це було тим самим, якби міністр внутрішніх справ подивився йому у вічі, Ви, пане, що вважаєте себе таким обізнаним у тактиці та стратегії, не змогли б виступити краще. Так воно й було, прем’єр мусив це визнати, але спочатку треба було дочекатися результатів. Картинка на екрані телевізора повернулася до гелікоптера, він знову пролетів над містом, у якому вишикувалися нескінченні колони автомобілів. Протягом тривалих десятьох хвилин унизу під вертольотом не відбувалося ніякого руху. Репортер намагався якось заповнити час, уявляв сімейні наради, що відбувалися в автомобілях, нахваляв виступ міністра, засуджував тих, хто грабував квартири, закликав застосувати проти них усю суворість закону, але було очевидно, що його потроху опановувала тривога, ставало все більше очевидним, що слова уряду впали на сухий ґрунт, хоч він, чекаючи, що в останню мить станеться чудо, й не наважувався це визнати, але будь-який телеглядач, що мав досвід дешифрування телепередач, не міг не помітити розгубленість бідолашного журналіста. Але нарешті таке жадане, таке омріяне чудо відбулося, бо коли гелікоптер пролітав над хвостом однієї з колон, останній автомобіль почав розвертатися, а за ним зробив півоберта й той, який був попереду останнього, а потім стали розвертатися і наступний, і наступний, і наступний. Репортер скрикнув від ентузіазму, Дорогі телеглядачі, ми з вами спостерігаємо справді історичну подію, бачимо, як люди зі зразковою дисципліною підкоряються закликові уряду, демонструючи громадянську свідомість, яка буде записана золотими літерами в анналах столиці, люди почали повертатися додому, в найпереконливіший спосіб покінчивши з тим, що могло перетворитися на конвульсії або, як мудро зауважив пан міністр внутрішніх справ, принести непередбачені наслідки для майбутнього нашої батьківщини. Від тієї миті лише протягом кількох хвилин репортаж став набувати істинно епічної тональності, перетворивши повернення збитих із пантелику десятьох тисяч на переможну кавалькаду валькірій, замінивши ксенофонта вагнером, перетворивши на запашні пожертви богам олімпу та вальгалли смердючий дим, який вилітав із вихлопних труб автомобілів невдалої втечі. На вулицях уже з’явилися бригади репортерів як із газет, так і з радіо, і кожен із них намагався бодай на мить затримати якийсь з автомобілів для того, щоб узяти безпосереднє інтерв’ю у пасажирів, послухати, які почуття опанували їх, коли довелося примусово повертатися додому. Як і слід було сподіватися, вони почули від кожного слова розчарування, зневіри, гніву, бажання помститися, не вийшло виїхати з міста тепер, виїдемо іншого разу, усі запевняли у своїх почуттях патріотизму, у своїй вірності партії, нехай живе партія правих, нехай живе партія центру, від невдалих утікачів погано пахло, вони були роздратовані тим, що протягом усієї ночі їм не пощастило заснути бодай на хвилину, заберіть фотоапарат, ми не хочемо фотографуватися, одні погоджувалися, інші не погоджувалися з аргументами уряду, щодо завтрашнього дня панував певний скептицизм, боялися репресій, лунала критика на адресу ганебної апатії представників влади, Влади у місті немає, нагадував їм репортер, Коли виникають проблеми, то влади немає, але насамперед у вічі впадала глибока стурбованість невдалих утікачів долею майна, залишеного у своїх оселях, до якого пасажири автомобілів думали повернутися лише тоді, коли заколот білобюлетенників буде остаточно придушений, а тепер вони були переконані, що розграбовані не сімнадцять помешкань, а набагато більше, розграбовані до останнього килима, до останнього глечика. Гелікоптер показував тепер згори, як ті автомобілі та фургони, які раніше були в колонах останніми, тепер першими в’їхали до міста, розгалужуючись мірою того, як проникали у близькі до центру квартали, як, починаючи від певного моменту, було вже неможливо зрозуміти, які автомобілі намагалися виїхати з міста, а які залишалися в ньому. Прем’єр-міністр зателефонував президентові, й розмова між ними майже виключно складалася зі взаємних привітань, Ці люди мають у своїх жилах не кров, а рідку водичку, дозволив собі зневажливо промовити керівник держави, якби я був в одному з тих автомобілів, то, повірте мені, я пробився б крізь усі бар’єри, які поставили б на моєму шляху, Добре, що ви президент, і добре, що там вас не було, сказав прем’єр-міністр, усміхаючись, Атож, але якщо ситуація знову ускладниться, тоді настане час реалізувати мою ідею, Мені досі не відомо, що то за ідея, В один із найближчих днів я вам розповім про неї, Я вас вислухаю з усією належною увагою, до речі, я скликаю на сьогодні раду міністрів, щоб обговорити ситуацію, буде надзвичайно корисно, якщо ви, пане президент, ушануєте нас своєю присутністю, якщо не маєте на сьогодні важливіших справ, Та ні, не маю, я лише пообіцяв десь перерізати стрічку, не пам’ятаю, де саме, Дуже добре, пане президент, я поінформую вашу канцелярію. Прем’єр-міністр подумав, що вже пора й давно пора сказати кілька приємних слів міністрові внутрішніх справ, привітати його з ефективністю його промови, те, що він відчуває до нього антипатію, не перешкодить йому визнати, що цього разу він опинився на висоті проблеми, яку мусив розв’язати. Його рука вже потяглася до телефону, коли несподівана зміна в голосі телерепортера примусила його подивитися на екран. Гелікоптер опустився так низько, що майже доторкався до дахів, і було добре видно, як із деяких будинків вийшли люди, чоловіки й жінки, які зупинилися на хіднику, так ніби когось чекали, Нас щойно інформували, повідомив репортер стривоженим голосом, що на картинках, які нині бачать наші телеглядачі, з будинків виходять люди й чекають на хідниках, а це відбувається нині в усьому місті, нам не хотілося б думати про найгірше, але все вказує на те, що мешканці цих будинків, мабуть, учасники білобюлетенного заколоту, налаштовані перешкодити поверненню тих, які вчора були їхніми сусідами й чиї помешкання вони, либонь, щойно пограбували, і якщо справді все було так, то нам залишається тільки вимагати, щоб уряд нам пояснив, навіщо він наказав вивести зі столиці поліційні корпорації, у нас стискається серце, коли ми запитуємо, як можна уникнути, якщо така можливість ще зберігається, щоб не пролилася кров під час фізичних сутичок, які вочевидь наближаються, пане президент, пане прем’єр-міністр, скажіть нам, де перебувають поліціанти, які могли б захистити невинних людей від варварів, що вже готуються напасти на них, господи, господи, що станеться, майже ридав репортер. Гелікоптер нерухомо завис у повітрі, можна було бачити все, що відбувалося на вулиці. Двоє автомобілів зупинилися перед великим будинком. Відчинилися дверцята, з них вийшли їхні пасажири. Тоді люди, що чекали на хіднику, наблизилися до них. Зараз, зараз усе станеться, приготуймося до найгіршого, заволав репортер, захриплий від збудження, люди на хіднику й ті, хто вийшов з автомобілів, обмінялися кількома словами, яких не було чутно, й без подальших розмов стали розвантажувати машини й переносити в будинки при світлі дня ті речі, які вони повантажили в автомобілі темної дощової ночі. Це лайно, а не люди, вигукнув прем’єр-міністр і вдарив кулаком по столу.